Штайнвинтер Суперкарго 20.40, зараз ці слова мало про що говорять, а от на рубежі 90-х з’явився у вигляді концепт-кара незвичайний вантажівка справив фурор навіть на ту частину автомобільної публіки, яка до вантажівок в принципі завжди була байдужа.
Сказати, що ця машина незвичайна, все одно, що нічого не сказати. Вона незвичайна навіть за сьогоднішніми мірками, коли навіть вантажівкою-безпілотником вже нікого не здивуєш, а для кінця 80-х творіння Манфреда Штайнвинтера зовсім виглядало фантастикою. Пам’ятаю, як я сам здивувався, побачивши фото цієї машини з Франкфуртського автосалону 1987 року в журналі «За Кермом».
Трохи історії. Манфред Штайнвинтер, інженер зі Штутгарта тривалий час працював над проблемою оптимізації вантажоперевезень автомобільним транспортом в Європі. Проект незвичайного модульного автопоїзда він представив ще в 1978 році, через три роки після ґрунтовного доповіді по цій темі. На той момент крім проекту нічого не було, але інженеру багато в чому супроводжувала удача у вигляді технічної підтримки Daimler-Benz і адміністративне сприяння влади федеральної землі Баден-Вюртемберг. Компанія, створена спільними зусиллями, називалася Steinwinter LKW&Bus GmbH.
Далі були роки досліджень, в процесі створення першого унікального вантажівки. Інженери шукали оптимальний варіант в рамках концепції наднизького тягача. Така машина була вигідна багатьом. Модульна конструкція самого тягача передбачала використання широкої лінійки двигунів різної потужності, від 170 л. с. до 700 л. с.
Конкретно на цьому тягачі варто бітурбований дизельний двигун Мерседес, потужністю 400 л. с. Він розташований за кабіною, більше нагадує кокпіт спортивного автомобіля, між осями. Трансмісія автоматична ZF, задній ведучий міст – Мерседес.
Підвіска у автопоїзда пневматична, кузов тягача склопластиковий, зроблений компанією Drogmoller.
Довжина «фури» становить 18 метрів, і всі з них — напівпричіп. Тягач не забирає своєї кабіною дорогоцінні метри європейського ліміту на довжину автопоїзда, так як знаходиться внизу. Таким чином, відведені нормами метри використовуються раціонально. Вантажопідйомність 20 тонн.
Модульна конструкція передбачала різні конфігурації автопоїздів. Напівпричіп з завантаженням з обох сторін, напівпричепи збільшеного обсягу, різні види причепів і модуль, який кріпився безпосередньо на тягач, платформа-трал, і навіть, у перспективі була розробка автобусів на базі Steinwinter.
Окремої згадки стоїть кабіна пілотів боліда, вибачте, водіїв тягача.
Дійсно, вона більше нагадує спорткар, ніж кабіну тягача багатотонного автопоїзда, адже відстань від дороги до верху кабіни становило лише 117 см, що можна порівняти з більшістю спортивних автомобілів тих років.
Водій бачить навколо себе численні кнопочки, лампочки, аналогові прилади і навіть телефон. Двері з гідравлічним доводчиком, а в якості спальника служить середнє сидіння, воно, розкладаючись, перетворювалося на ліжко між пасажирським сидінням і центральною консоллю.
Випробування вантажівки виявили масу проблем різного ступеня складності і небезпеки. Склопластиковий кузов виявився «сирим» і недовговічним. Але була й більш серйозна проблема . З-за своїх особливостей тягач легко йшов в замет, з якого важко було вийти на слизькій дорозі. Можливо, цю проблему теж можна було усунути в ході доопрацювань, але, жоден європейський автовиробник не наважувався поставити таку машину на конвеєр, хоча багато хто охоче погоджувалися забезпечувати комплектуючими тих, хто міг набратися сміливості налагодити її випуск.
Автогіганти сумнівалися в комерційному успіху цієї вантажівки, хоча фахівці компаній – перевізників, тобто потенційних замовників, бачили в ньому великий потенціал і вигоду при його використанні.
Американцям така машина в принципі була не цікава ,а ось японці (Isuzu Motors Ltd) нею зацікавилися. Але, як бачимо, далі інтересу також справа не пішла. Зараз унікальний автопоїзд стоїть на одній зі стоянок у рідному Штутгарті.
Куди-то фари поділися разом з переднім бампером, але в цілому машина виглядає комплектної. Не виключено, що час вантажівок, подібних Steinwinter Supercargo 20.40 ще прийде, адже ера модульних рішень тільки – тільки починається, просто витвір Манфреда Штайнвинтера набагато випередив свій час.
