Станом кінця 1980-х це був єдиний примірник «Москвич-407» в США. Історія його появи в Америці дуже драматична. Офіційно, радянська малолітражка виробництва МЗМА в США ніколи не поставлялася, але два (за деякими даними три) автомобіля все ж були ввезені в країну.
Конкретно цей екземпляр приплив на кораблі в кінці 1950-х, його нібито придбав в Європі капітан американського корабля, але в нього виникли проблеми з розмитненням і реєстрацією машини. Незабаром «Москвич» був чи викрадено, то проданий в Мексику, а в 1963 році знову опинився в США, кинутий він стояв на одній з вулиць Лос-Анджелеса. Імовірно, він був викрадений в Мексиці, на ньому приїхали у США нелегальні мігранти, кинули машину після того, як вона стала не потрібна.
Є й інша версія появи «Чотириста восьмого» в ЛА. У березневому випуску журналу Motor Life за 1959 рік була замітка про те, що для порівняльних тестів були куплені кілька радянських машин, в тому числі і три примірники «Москвич-407». Їх купили у дилера в Чехії, через Австрію і порт в Гамбурзі відправили в Лос-Анджелес в 1958 році. Оскільки ця версія з друкованого джерела тих часів, вона виглядає більш правдоподібною, більше того, і є фото, які підтверджують, що машина в Нью-Йорку була.
Тим не менш, не зовсім зрозуміло, як одна з машин виявилася залишеною на одній з вулиць Лос-Анджелеса, і куди поділися інші дві…
Машину прибрали з вулиць на одну з авто звалищ, де її запримітив місцевий співробітник Департаменту транспортних засобів, навіщо купив і поставив на облік, за що йому величезний респект, якщо це дійсно так. Наступним власником став Гері Брикен з Техасу, який всерйоз захопився радянської малолітражкою і зайнявся приведенням її у первісний вигляд.
Незважаючи на плачевний стан «Москвича», Гаррі купив його за $300, для 1982 року це були хороші гроші. Запчастин, природно, не було, дилерів московського автозаводу в США так само не було, і Брикен намагався придбати необхідні деталі через фінського дилера Konela, а пізніше навіть відправив лист в СРСР, з проханням допомогти з запчастинами.
На диво, лист дійшло, і американський реставратор отримав кілька посилок від радянського представництва. В одній з посилок була інструкція по ремонту та експлуатації автомобіля на англійській мові (для європейського ринку), набір метричного кріплення, новий карбюратор, котушка, трамблер і комплект прокладок для агрегатів машини. У другій посилці був комплект гуми і ще деякі запчастини. За словами Брикена, всі запчастини дісталися йому абсолютно безкоштовно.
На повну реставрацію «Москвича» Брикен витратив 4380 доларів, величезні на ті часи гроші. У 1980-х за цю суму можна було купити хороший, хоч і подержаный американський седан бізнес-класу, і навіть європейський Мерседес W116.
Коли Гері завершив реставрацію, він начепив саморобну табличку «СРСР» замість номера і вгорі неї радянський прапор, і став учасником місцевої фермерської виставки, чим привернув до себе чимало уваги, в тому числі і хейтеров, навіть запідозрили його у зв’язках з комуністами. Втім, незабаром непорозуміння вляглися і «Москвичем» навіть зацікавилися телевізійники зняли сюжет про машину, яка заслужила глядацькі симпатії.
В американських колах поціновувачів ретро автомобілів «Москвич» став настільки відомим, що про Гері і його машині дізналися навіть в Москві, і в липні 1988 року журналі «За Кермом» навіть вийшла замітка про цю машину під назвою «Москвич в Техасі». У замітці йшлося, що це був єдиний на той момент «Москвич» другого покоління на території США. Вважаю, що в наші дні цих машин в Америці стало не набагато більше.
До речі, відповідно до публікації в журналі Modern Месһапіх від липня 1960 року, «Москвичі» в США планувалася продаж «Москвичів», за ціною в $1400, але мабуть, щось не слоилось.
Дізнаючись такі історії, не перестаю дивуватися нашій місцевій недбалості відносно класичних автомобілів. Стільки машин в хорошому стані просто пішло на звалище, на брухт, в той час як де-то, люди відновлювали подібні екземпляри, докладаючи воістину фантастичні зусилля. Не цінували ми свою історію …
Дякую
