Рисові тераси Лонгшеня

0
364

Лонгшень вважається одним з найкрасивіших у світі рисових терас. Більшість туристів зі всього світу буквально злітаються сюди для того, щоб помилуватися на цю красу. Що може бути краще прогулянки по таким чудовим місцях?

Коли в путівниках говоритися про Лонгшене як про місце, куди приїжджають милуватися терасами, мають на увазі три різних місця: сам Лонгшень і два села поруч – Пиньян і Дажай. Села розташовані в декількох кілометрах один від одного, Лонгшень ж – приблизно в 1-1,5 годинах їзди від них.
У всіх звітах рекомендувалося їхати в Дажай, оскільки тераси там нібито красивіше, але він, як зазначалося, менш доступний. У Лонгшене знавці взагалі не рекомендували залишатися, оскільки з усього комплексу «Хребет дракона» він найменш цікавий. У сенсі доступності Дажая – нічого подібного, він менш доступний рівно на зайвих 20 хвилин на автобусі. Головне, не переплутати автобуси і не сісти на той, що йде до Пиньяна. Але якщо запастися ієрогліфом, проблем, думаю, не буде. Крім того, іноземців там багато, так що є у кого запитати. Що стосується вибору в сенсі краси терас, то тут нам лишалося тільки покладатися на думку тих, хто там побував. Так що вибір упав на Дажай.
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Один важливий момент, якого я ніде не знайшла при підготовці — час висівання рису, коли поля стають «скляними». Для Лонгшеня це квітень – травень. До цього поля стоять голі, після – рис сходить, поля красиві, але ефект зовсім не той. Так що з часом поїздки ми вгадали.
Рисовые террасы Лонгшеня
Але до «Хребта дракона» нам ще треба дістатися. З Чжанцзяцзе у нас було три варіанти переїзду:
З Фенхуана є денний автобус підвищеної комфортності, і якщо вибудувати маршрут правильно, то можна дістатися навіть зі зручностями. Але переїзд займає цілий день, а у двотижневих поїздках по чужій країні втрачати день шкода. Крім того, ви приїдете в Гуйлінь, а не в Лонгшень, шлях до якого займає ще близько 2 годин, а до Дажая ще годину. Приїжджати в Дажай пізно ввечері категорично не рекомендується, оскільки до будь-якого готелю там доведеться підніматися, а в темряві це не тільки важко, а й небезпечно.
Добиратися з Чжанцзяцзе на поїзді до Гуйліня з пересадкою в Лючжоу. Цей варіант нами був відкинутий з тих же причин, що і перший. Крім того, як написано в звітах, потяг до Лючжоу часто запізнюється, так що цей переїзд може затягнутися на невизначено тривалий час.
Їхати на вечірньому поїзді з Чжанцзяцзе до Санцзяна (Sanjiang). Цей варіант теж не супер, але дозволяє дістатися до Дажая години до 11-12 ранку наступного дня, а то і раніше, так що втрачати день не доведеться. Єдиний мінус – поїзд прибуває в Санцзян в 2 години ночі, так що треба вирішувати щось з нічлігом. Ми обрали цей варіант, нічого так і не вирішивши з ночівлею. Не те щоб ми не намагалися, але ні agoda, ні booking не запропонували жодних зрозумілих варіантів. Але все владналося само собою.
Рисовые террасы Лонгшеня
Потрапити наверх можна двома шляхами: по канатці або пішки разом з власником готелю, якщо ви з ним домовитесь внизу. Коли ми під’їхали, канатка чомусь стояла. Ми порахували, що вона не працює, і вирушили пішки. Молоденька чарівна дівчина, дочка господині нашого готелю, взялася нас провести, сказавши, що дорога наверх займе 15 хвилин. Мабуть, вимірювати відстань у хвилинах – національна особливість китайців. Тому раджу відразу уточнювати, про який вид транспорту йде мова. В даному випадку, швидше за все, мова йшла про літаку. Дорога зайняла годину.
Добре ще те, що ми були заздалегідь попереджені не брати сумки на коліщатках і ходили з рюкзаками. А ось Хао, путешествовавшему з невеличкою валізою на коліщатках, міцно дісталося. Ми його попереджали, але він і тут не послухався, як і у випадку з шкіряними черевиками і білими шкарпетками. Справа в тому, що стежка суцільно складається з сходинок, а тому власники сумок приречені відчувати пекельні муки, піднімаючись вгору і зваливши таку сумку на спину. Ми йшли трохи попереду, а Хао і дівчина – трохи позаду. Позаду себе ми чули охи і ахи Хао, проклинавшего долю і заодно нас, потащивших його в таку глушину.
Рисовые террасы Лонгшеня
Коли ми пройшли приблизно дві третини шляху, канатка запрацювала. Доплелись абияк до готелю і нарешті поїли. Треба сказати, що готують там дійсно смачно, навіть кави, хоча і дешевий і смачний, але знайшовся. Меню англійською. Особливо рекомендую смажені зелені перці зі спеціями – пальчики оближеш! Кімнати нам довелося чекати ще десь хвилин 20, а після заселення я відразу звалилася спати. Ні на які тераси йти не хотілося. Хао пішов мій приклад, а Олексій відправився наверх пагорба фотографувати. Там вже зібрався цілий натовп фотографів з дорогою технікою, які хихикали в рукав, дивлячись на такого лаймера. Взагалі Лонгшень – дійсно оазис для захоплюються фотографією, звичайні туристи туди майже не їздять.
Ввечері ми вперше дозволили собі за всю подорож алкоголь. Хоча назвати це алкоголем навіть язик якось не повертається. Це ягідне, дуже легке рисове вино, яке за смаком нагадує щось середнє між соком і шампанським. Ми спробували кілька різновидів, але найбільше мені сподобалося те, що робиться з китайської суниці. За смаком вона і справді нагадує суницю, а на вигляд – ні краплі не схожа: кругла, пупирчата і з кісточкою всередині. Продають її за копійки по всьому Китаю. Загалом, і ягоду, і вино дуже рекомендую.
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Відіспавшись, в 5 ранку ми вже були на посту, тобто на терасах на вершині пагорба. Краса була просто невимовна. Світанок, небо ясне і легкий серпанок над селом внизу. Вдосталь награвшись, ми вирушили гуляти по самим терасах на інші оглядові майданчики. Звичайно, самі. Хао, природно, з нами йти відмовився.
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Ми цілком приємно прогулялися по терасах, оглянули інші майданчики (і ще раз переконалися, що з готелем не прогадали), але в кінці заблукали. Справа в тому, що нам дуже хотілося подивитися навколишні села, тому що за звітами ми знали, наскільки вони мальовничі. До того ж у цих селах є одна особливість – там живуть жінки, у яких в звичай носити ДУЖЕ довге волосся.
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
До однієї такої села ми добралися години за три. Від неї йшла дорога, яка незабаром, як ми вважали, повинна була вивести нас до станції канатки нижче від нашого готелю. Але тут ми міцно промахнулися. Дорога була гірської і петляла по схилах пагорбів. І замість 1,5 км як ми вважали, нам довелося пройти 7. Спека стояла неймовірна. На терасах, де скрізь вода, вона майже не відчувалася, а ось на розпеченому асфальті, де зовсім немає тіні, йти по такій дорозі було не просто важко, а й небезпечно. На середині шляху від страшної спеки у мене почала крутитися голова, та й Олексій відчував себе не набагато краще. У результаті ми дійшли до поста поліції, за 1,5 кілометра до канатки, де попросили довезти нас попутну машину назад до нашої селі. Догори ми піднімались на канатці, не ризикнувши в таку спеку йти пішки нагору. Забравши речі та Хао, ми знову спустилися вниз, до автобусної станції. Нам потрібно було дістатися до останньої точки нашої подорожі – в Яншо.
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня
Рисовые террасы Лонгшеня