Двоє з нашої групи туристів ту зелену зупинку в горах не забудуть ніколи

0
7


Ми з друзями часто їздимо в гори. Ну не так щоб зовсім по скелях лазити – але по пологим схилам на 2-кілометрову вершину за пару годин піднімаємося. І був у нас випадок забавний на Уралі.
Більшу частину шляху такі ж, як і ми, туристи, їдемо на автобусі. Доїжджаємо до практично глухого кута, звідки далі – хіба що на гарному квадроциклі. Вивантажуємося разом з рюкзаками – чоловік 25 хлопців та дівчат і разбредаемся по галявині.
Праворуч – трав’яниста рівнина, полого йде вниз. Зліва – ліс і якісь руїни старого цегельного будинку. А недалеко від нього – похилені будова з дощок із залишками облупленої фарби, в фільмі «Діамантова рука» іронічно зване «Туалет, позначений на карті буквами Ме і Жо».
Їхали ми години 4 – і, зрозуміло, що справити нужду хочуть багато. Але нас багато, місця тут дикі, і тому ті, хто хотів «по-маленькому» — тихенько потягнулися в ліс. Так би мовити, «хлопчики наліво, дівчатка направо». Але Серьога наш захотів зайти саме в сортир. І тому попрямував прямо всередину будівлі. Відкрив двері, зник за нею, але тут же глянув назад і весело прокричав:
— Пацани, приколитесь – тут перегородки немає між чоловічим і жіночим! – після чого знову зник за дверима.
Ну немає і немає, знизали плечима і ми присіли на покурити травичку. І ось тут звідки не візьмись в бік сортиру попрямувала дівчина. Причому бігла вона досить жваво – і не встигли ми й рота розкрити, як миле створення юркнуло за двері з залишками літери «Ж».
Ми зацікавлено чекали, куди вона побіжить, виявивши там Серьогу – але двері залишалася закритою. 5 секунд, 10, 15. І тільки після цього пролунав дівочий вереск – і з сортиру винесло дівчину, червоний як рак, на бігу путавшуюся в наполовину натягнутих штанях.
Серьога спокійно вийшов хвилини через дві. І виявилося, що історія була смішніше, ніж ми думали. Ні, ну зрозуміло, що мріє тільки про полегшення дівчина на якийсь час у темному туалеті примудрилася Серьогу не помітити.
Але й помітила вона його, як виявилося, не сама по собі. А тільки після того, як наш незворушний друг вирішив пожартувати і несподівано для неї голосно промовив:
— Дівчина, давайте що ль познайомимося, раз вже ми так зблизилися?