СОЛДАТ ПЕРЕМОГИ — МИКОЛА АМОСОВ

0
63


З циклу «Фотолітопис Великої Вітчизняної»
Вклонімося великим тим рокам,
Тим славним командирам і бійцям,
І маршалам країни і рядовим,
Вклонімося і мертвим, і живим, –
Всім тим, яких забувати не можна,
Вклонімося, поклонімось, друзі.
Всім світом, всім народом, всією землею –
Вклонімося за той великий бій!..
Михайло Львів
1985 р.
* * *
ФОТО-ЛЕГЕНДА
«Військовий хірург АМОСОВ Микола Михайлович».
Інформація про фото:
— місце зйомки: не встановлено;
— час зйомки: 1945 р.
Автор: не встановлено.
ДОСЬЄ ВОЇНА
Результати ідентифікації:
— майор медичної служби АМОСОВ Микола Михайлович, 1913 р., ППГ 2266 (5-й стрілецький корпус, 2-й Далекосхідний фронт), провідний хірург, начальник хірургічного відділення, російська*. Місце народження: д. Ольхово (тепер Череповецького району Вологодської області, Росія. Призваний на службу в РСЧА 22 червня 1941 р. Череповецким РВК, р. Череповець, Вологодська область, РРФСР.
*Військове звання і посаду вказані станом на вересень 1945 р.
* * *
«…Начальник хірургічного відділення ППГ 2266 майор медичної служби тов. АМОСОВ Н.М. в роботі проявляє більшу ініціативу, наполегливий. За його пропозицією запроваджено метод лікування поранених витягом.
Систематично підвищує свої знання, написав дві наукові роботи і кандидатську дисертацію.
Тов. Амосов відмінно організував хірургічну роботу. Всі вступники поранені повністю обробляються протягом кількох годин. Пропускалося щодня по 120-150 чоловік поранених.
З липня по жовтень 1943 р. було повернуто в стрій 118 осіб, переливань крові зроблено 252, вироблено 267 операцій.
Тов. Амосов гідний нагородження орденом Червоного Прапора.
Начальник ППГ 2266 майор м/с САФОНОВ. 11 листопада 1943 р.».*
*Наказом ВС 48-ї армії № 226/н від 29.11.1943 р. майор м/с АМОСОВ Н.М. нагороджений орденом Червоної Зірки.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 686044, д. 3018, л. 283.
* * *
«…Майор м/с АМОСОВ Н.М. працює провідним хірургом з початку війни. За час війни їм було зроблено близько 3000 операцій, з них за останній наступ – 242. Завдяки його мистецтву було врятовано від неминучої смерті кілька десятків життів.
Тов. Амосова вперше в армії став широко застосовувати гіпс для іммобілізації, і в операції прориву 24 липня забезпечив 80 % гіпсових иммобилизаций, було покладено за 6 днів 520 гіпсових пов’язок.
Тов. Амосов широко застосовував нові методи лікування переливанням крові і кров-замінюють рідин. За 1944 р. їм було зроблено 366 переливань крові, повернуто в частині 388 осіб, зроблено 699 операцій.
В Буда-Кошелівської в квітні місяці цього року був наліт ворожої авіації, в госпіталь був доставлений тяжкопоранений. Тов. Амосов, незважаючи на розриви бомб, приступив до операції, і не пішов зі свого бойового поста, поки не закінчив операцію.
За час війни тов. Амосов навчив 8 молодих військових хірургів, в даний час працюють самостійно, і більше 20 хірургічних сестер-гипсовальщиц.
Тов. Амосов під час війни не припиняє наукової роботи – він весь час збирає і систематизує свій матеріал, і ділиться своїм досвідом з іншими. Так, ним було зроблено два великих доповіді на армійській хірургічної конференції. Здані іспити на ступінь кандидата медичних наук.
У проведеної за останні місяці шпиталем великій роботі по лікуванню та догляду за пораненими організуюча роль належить тов. Амосову, який заслуговує нагороди орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
Начальник ППГ 2266 майор м/с САФОНОВ. 20 серпня 1944 р.».*
*Наказом ВС 48-ї армії № 525/н від 29.09.1944 р. майор м/с АМОСОВ Н.М. нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 690155, д. 3192, л. 46.
* * *
«…Майор м/с АМОСОВ під час наступальних дій наших частин з 9-го серпня по теперішній час швидко і вміло організовував розгортання відділень та хірургічного блоку.
Не рахуючись з часом, кілька днів справляв хірургічну обробку та операції протягом двадцяти – двадцяти двох годин поспіль.
Тов. Амосов є кваліфікованим спеціалістом, повсякденно надає практичну допомогу молодим лікарям в їх роботі.
З 9 по 25 серпня 1945 р. тов. Амосовим зроблено двадцять п’ять операцій.
У своїй повсякденній практичній роботі є здібним організатором, вміє керувати підлеглими.
За хорошу організацію і вміле керівництво по наданню допомоги пораненим, і порятунку їх життів, гідний урядової нагороди – ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Начальник ППГ 2266 майор м/с САФОНОВ. 29 серпня 1945 р.».*
*Наказом НД 2 Далекосхідного фронту № 73/н від 11.10.1945 р. майор м/с АМОСОВ Н.М. нагороджений орденом Червоної Зірки.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 687572, д. 2384, л. 261.
* * *
Зі спогадів Миколи Амосова:
«…22-го червня 1941 року почалася Вітчизняна війна. Працював у комісії з мобілізації, а через пару днів був призначений провідним хірургом в Польовий Рухомий Шпиталь («ППГ 2266 на кінній тязі»).
В цьому госпіталі і в одній посаді прослужив усю війну з Німеччиною і з Японією. Госпіталь призначався для роботи в польових умовах, був розрахований на 200 поранених. Загальний штат — 80 осіб, лікарів — п’ять. Плюс 22 коні.
Події війни опишу коротко. Літо й осінь 1941 року лікували легкораненых в Сухиничах. У жовтні німці прорвали фронт, і ми відступили за Москву, в місто Єгорьєвськ. Там пізнав перша поразка: хворий помер від газової гангрени в результаті моєї помилки. Познайомився з головним хірургом госпіталів А. А. Бочаровим (дружба тривала аж до його смерті в 1970 р.).
У грудні 41-го почалося наше наступ під Москвою. Госпіталь працював у тилу фронту — в Подольську, а потім в Калузі. Нам збільшили штат, виділили велику будівлю, кількість ліжок сягала п’ятисот. Була дуже напружена робота з тяжелоранеными.
Основні проблеми: газова інфекція (робили ампутації), поранення суглобів і переломи стегна — лікували гіпсовими пов’язками. Було багато смертей і важких душевних переживань. Тоді ж розробив свої методи операцій, що знизили смертність.
Написав першу дисертацію і представив в Московський медінститут. До того жодної дисертації не бачив.
У січні 1943 року отримали наказ скоротитися до штатних 200 ліжок і вирушати у військовій район, в 48-ю армію, на Брянський фронт.
Першим випробуванням була село Вугільна, відрізана снігопадом від великої дороги. У холодних хатах лежало до шести сотень необроблених поранених. Наші п’ять лікарів насилу могли їх тільки оглянути, щоб не пропустити кровотеча або газову гангрену і встигнути відправити на санях в перев’язочну намет. Смертність була велика. Настрій — відповідне.
Весь рік наш ППГ йшов слідом за наступаючими військами. Умови були дуже важкі: перевантаження, зруйновані села, робота в наметах, без електрики, погана евакуація.
Поступово пристосувалися: навчилися сортувати, перев’язувати, оперувати, лікувати і евакуювати. Більшість поранених привозили з дивізій на попутних машинах, а ми відправляли їх в госпіталі «другої лінії», до залізниці, що б везти в тил в санітарних поїздах
Саме в такій ролі нас застав кінець 1943 року. Госпіталь розгорнули у великому українському селі Хоробичі, поруч зі станцією. Замерзлих поранених привозили за сто кілометрів цілими колонами на відкритих вантажівках, які поверталися з передової.
Ми знімали з машин тільки «лежачих», а тих, хто міг рухатися, відправляли в інший госпіталь, в сусіднє село. Поки підійшов санітарний поїзд, у нас накопичилося 2300 поранених: зайняли школу і близько чотирьохсот хат. Добре, що жителів не відселяли, як це було у Вугільній, і жінки — господині допомагали нашим тимчасовим санітарам з легкораненых, яких ми затримували на час лікування.
У Хоробичах у нас була хороша організація: сортування при вступі, обходи перев’язки на дому, швидка доставка в госпітальне відділення для операцій. Всі разом дозволило уникнути (майже уникнути!) смертей від «пропущених» кровотеч і гострої інфекції. У грудні пішли санітарні поїзди і ми відправили майже всіх поранених .
1944 рік пройшов відносно легко. Ми почали його поблизу Гомеля в селищі Буда, при станції постачання армії. Для госпіталю відремонтували школу і разом з наметами, отримали до п’ятисот місць. Поїзди приходили регулярно, і труднощів з евакуацією не було.
В Буді отримав повідомлення з Москви, що на мою дисертацію дан негативний відгук: учена кар’єра поки не відбулася.
Річний прорив наших військ у Білорусії ми зустріли в містечку Пиревичи. Поранених було не дуже багато. Війська швидко пішли вперед, і ми наздогнали фронт тільки восени, у Польщі. Після кількох переїздів з напруженою роботою, підійшли до кордонів Східної Пруссії.
Зустріч 1945-го року відсвяткували в лісі, в землянках. 15 січня розпочалося останнє наступ на Німеччину. Прорвали Оборону німців швидко, поранених отримали всього близько двохсот, обробили, наклали гіпсові пов’язки і відправили.
Кілька разів переїжджали по території Східної Пруссії, майже не працюючи. Умови були відмінні: всі німці виїхали, містечка і селища були порожні, господарського майна («трофеї наших військ») — скільки завгодно.
У місті Ельбінг ми зустріли День Перемоги, маючи 18 тяжкопоранених.
В штабі армії отримали медалі та ордени, при нашому госпіталі провели армійську конференцію, місяць чекали вирішення долі, потім здали коней, занурилися в ешелони і поїхали додому. Коли перетнули Волгу, надії на демобілізацію розтанули. Бачили, як на Схід безперервно йдуть військові ешелони, і всі говорили, що буде війна з Японією.
Після місяця шляху через всю Росію вивантажилися в Приморському Краї. Незабаром розшукав Бочарова, він був головним хірургом армії, що прийшла, як і ми, з Заходу.
У серпні оголосили війну. Ми взяли з десяток легких поранених на кордоні, і рушили в Маньчжурію. В цей час американці скинули атомні бомби, і Японія капітулювала. Після кількох переходів та переїздів, розгорнулися в містечку Болю, і навіть взяли поранених, після короткого бою з японцями — смертниками.
У вересні нас перевезли в район Владивостока. Тут протягом місяця госпіталь розформували: поїхали санітари, потім сестри і жінки — лікарі.
Так закінчився славний шлях ППГ 2266…».
* * *
Після Великої Вітчизняної війни Микола Михайлович АМОСОВ став доктором медичних наук, член-кореспондентом АН СРСР, академіком АН УРСР, всесвітньо відомим кардіохірургом, врятував життя багатьох сотень людей…
* * *
Примітка: фото знайдено в інтернеті. Встановлення його справжнього авторства не представляється можливим. Ідентифікація та художня обробка знімка зроблені автором статті.
Леонід ІГНАТЕНКО, випускник РУДН 1978 р.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here