СОЛДАТ ПЕРЕМОГИ — МИКОЛА АМОСОВ

0
105


З циклу «Фотолітопис Великої Вітчизняної»
Вклонімося великим тим рокам,
Тим славним командирам і бійцям,
І маршалам країни і рядовим,
Вклонімося і мертвим, і живим, –
Всім тим, яких забувати не можна,
Вклонімося, поклонімось, друзі.
Всім світом, всім народом, всією землею –
Вклонімося за той великий бій!..
Михайло Львів
1985 р.
* * *
ФОТО-ЛЕГЕНДА
«Військовий хірург АМОСОВ Микола Михайлович».
Інформація про фото:
— місце зйомки: не встановлено;
— час зйомки: 1945 р.
Автор: не встановлено.
ДОСЬЄ ВОЇНА
Результати ідентифікації:
— майор медичної служби АМОСОВ Микола Михайлович, 1913 р., ППГ 2266 (5-й стрілецький корпус, 2-й Далекосхідний фронт), провідний хірург, начальник хірургічного відділення, російська*. Місце народження: д. Ольхово (тепер Череповецького району Вологодської області, Росія. Призваний на службу в РСЧА 22 червня 1941 р. Череповецким РВК, р. Череповець, Вологодська область, РРФСР.
*Військове звання і посаду вказані станом на вересень 1945 р.
* * *
«…Начальник хірургічного відділення ППГ 2266 майор медичної служби тов. АМОСОВ Н.М. в роботі проявляє більшу ініціативу, наполегливий. За його пропозицією запроваджено метод лікування поранених витягом.
Систематично підвищує свої знання, написав дві наукові роботи і кандидатську дисертацію.
Тов. Амосов відмінно організував хірургічну роботу. Всі вступники поранені повністю обробляються протягом кількох годин. Пропускалося щодня по 120-150 чоловік поранених.
З липня по жовтень 1943 р. було повернуто в стрій 118 осіб, переливань крові зроблено 252, вироблено 267 операцій.
Тов. Амосов гідний нагородження орденом Червоного Прапора.
Начальник ППГ 2266 майор м/с САФОНОВ. 11 листопада 1943 р.».*
*Наказом ВС 48-ї армії № 226/н від 29.11.1943 р. майор м/с АМОСОВ Н.М. нагороджений орденом Червоної Зірки.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 686044, д. 3018, л. 283.
* * *
«…Майор м/с АМОСОВ Н.М. працює провідним хірургом з початку війни. За час війни їм було зроблено близько 3000 операцій, з них за останній наступ – 242. Завдяки його мистецтву було врятовано від неминучої смерті кілька десятків життів.
Тов. Амосова вперше в армії став широко застосовувати гіпс для іммобілізації, і в операції прориву 24 липня забезпечив 80 % гіпсових иммобилизаций, було покладено за 6 днів 520 гіпсових пов’язок.
Тов. Амосов широко застосовував нові методи лікування переливанням крові і кров-замінюють рідин. За 1944 р. їм було зроблено 366 переливань крові, повернуто в частині 388 осіб, зроблено 699 операцій.
В Буда-Кошелівської в квітні місяці цього року був наліт ворожої авіації, в госпіталь був доставлений тяжкопоранений. Тов. Амосов, незважаючи на розриви бомб, приступив до операції, і не пішов зі свого бойового поста, поки не закінчив операцію.
За час війни тов. Амосов навчив 8 молодих військових хірургів, в даний час працюють самостійно, і більше 20 хірургічних сестер-гипсовальщиц.
Тов. Амосов під час війни не припиняє наукової роботи – він весь час збирає і систематизує свій матеріал, і ділиться своїм досвідом з іншими. Так, ним було зроблено два великих доповіді на армійській хірургічної конференції. Здані іспити на ступінь кандидата медичних наук.
У проведеної за останні місяці шпиталем великій роботі по лікуванню та догляду за пораненими організуюча роль належить тов. Амосову, який заслуговує нагороди орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
Начальник ППГ 2266 майор м/с САФОНОВ. 20 серпня 1944 р.».*
*Наказом ВС 48-ї армії № 525/н від 29.09.1944 р. майор м/с АМОСОВ Н.М. нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 690155, д. 3192, л. 46.
* * *
«…Майор м/с АМОСОВ під час наступальних дій наших частин з 9-го серпня по теперішній час швидко і вміло організовував розгортання відділень та хірургічного блоку.
Не рахуючись з часом, кілька днів справляв хірургічну обробку та операції протягом двадцяти – двадцяти двох годин поспіль.
Тов. Амосов є кваліфікованим спеціалістом, повсякденно надає практичну допомогу молодим лікарям в їх роботі.
З 9 по 25 серпня 1945 р. тов. Амосовим зроблено двадцять п’ять операцій.
У своїй повсякденній практичній роботі є здібним організатором, вміє керувати підлеглими.
За хорошу організацію і вміле керівництво по наданню допомоги пораненим, і порятунку їх життів, гідний урядової нагороди – ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Начальник ППГ 2266 майор м/с САФОНОВ. 29 серпня 1945 р.».*
*Наказом НД 2 Далекосхідного фронту № 73/н від 11.10.1945 р. майор м/с АМОСОВ Н.М. нагороджений орденом Червоної Зірки.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 687572, д. 2384, л. 261.
* * *
Зі спогадів Миколи Амосова:
«…22-го червня 1941 року почалася Вітчизняна війна. Працював у комісії з мобілізації, а через пару днів був призначений провідним хірургом в Польовий Рухомий Шпиталь («ППГ 2266 на кінній тязі»).
В цьому госпіталі і в одній посаді прослужив усю війну з Німеччиною і з Японією. Госпіталь призначався для роботи в польових умовах, був розрахований на 200 поранених. Загальний штат — 80 осіб, лікарів — п’ять. Плюс 22 коні.
Події війни опишу коротко. Літо й осінь 1941 року лікували легкораненых в Сухиничах. У жовтні німці прорвали фронт, і ми відступили за Москву, в місто Єгорьєвськ. Там пізнав перша поразка: хворий помер від газової гангрени в результаті моєї помилки. Познайомився з головним хірургом госпіталів А. А. Бочаровим (дружба тривала аж до його смерті в 1970 р.).
У грудні 41-го почалося наше наступ під Москвою. Госпіталь працював у тилу фронту — в Подольську, а потім в Калузі. Нам збільшили штат, виділили велику будівлю, кількість ліжок сягала п’ятисот. Була дуже напружена робота з тяжелоранеными.
Основні проблеми: газова інфекція (робили ампутації), поранення суглобів і переломи стегна — лікували гіпсовими пов’язками. Було багато смертей і важких душевних переживань. Тоді ж розробив свої методи операцій, що знизили смертність.
Написав першу дисертацію і представив в Московський медінститут. До того жодної дисертації не бачив.
У січні 1943 року отримали наказ скоротитися до штатних 200 ліжок і вирушати у військовій район, в 48-ю армію, на Брянський фронт.
Першим випробуванням була село Вугільна, відрізана снігопадом від великої дороги. У холодних хатах лежало до шести сотень необроблених поранених. Наші п’ять лікарів насилу могли їх тільки оглянути, щоб не пропустити кровотеча або газову гангрену і встигнути відправити на санях в перев’язочну намет. Смертність була велика. Настрій — відповідне.
Весь рік наш ППГ йшов слідом за наступаючими військами. Умови були дуже важкі: перевантаження, зруйновані села, робота в наметах, без електрики, погана евакуація.
Поступово пристосувалися: навчилися сортувати, перев’язувати, оперувати, лікувати і евакуювати. Більшість поранених привозили з дивізій на попутних машинах, а ми відправляли їх в госпіталі «другої лінії», до залізниці, що б везти в тил в санітарних поїздах
Саме в такій ролі нас застав кінець 1943 року. Госпіталь розгорнули у великому українському селі Хоробичі, поруч зі станцією. Замерзлих поранених привозили за сто кілометрів цілими колонами на відкритих вантажівках, які поверталися з передової.
Ми знімали з машин тільки «лежачих», а тих, хто міг рухатися, відправляли в інший госпіталь, в сусіднє село. Поки підійшов санітарний поїзд, у нас накопичилося 2300 поранених: зайняли школу і близько чотирьохсот хат. Добре, що жителів не відселяли, як це було у Вугільній, і жінки — господині допомагали нашим тимчасовим санітарам з легкораненых, яких ми затримували на час лікування.
У Хоробичах у нас була хороша організація: сортування при вступі, обходи перев’язки на дому, швидка доставка в госпітальне відділення для операцій. Всі разом дозволило уникнути (майже уникнути!) смертей від «пропущених» кровотеч і гострої інфекції. У грудні пішли санітарні поїзди і ми відправили майже всіх поранених .
1944 рік пройшов відносно легко. Ми почали його поблизу Гомеля в селищі Буда, при станції постачання армії. Для госпіталю відремонтували школу і разом з наметами, отримали до п’ятисот місць. Поїзди приходили регулярно, і труднощів з евакуацією не було.
В Буді отримав повідомлення з Москви, що на мою дисертацію дан негативний відгук: учена кар’єра поки не відбулася.
Річний прорив наших військ у Білорусії ми зустріли в містечку Пиревичи. Поранених було не дуже багато. Війська швидко пішли вперед, і ми наздогнали фронт тільки восени, у Польщі. Після кількох переїздів з напруженою роботою, підійшли до кордонів Східної Пруссії.
Зустріч 1945-го року відсвяткували в лісі, в землянках. 15 січня розпочалося останнє наступ на Німеччину. Прорвали Оборону німців швидко, поранених отримали всього близько двохсот, обробили, наклали гіпсові пов’язки і відправили.
Кілька разів переїжджали по території Східної Пруссії, майже не працюючи. Умови були відмінні: всі німці виїхали, містечка і селища були порожні, господарського майна («трофеї наших військ») — скільки завгодно.
У місті Ельбінг ми зустріли День Перемоги, маючи 18 тяжкопоранених.
В штабі армії отримали медалі та ордени, при нашому госпіталі провели армійську конференцію, місяць чекали вирішення долі, потім здали коней, занурилися в ешелони і поїхали додому. Коли перетнули Волгу, надії на демобілізацію розтанули. Бачили, як на Схід безперервно йдуть військові ешелони, і всі говорили, що буде війна з Японією.
Після місяця шляху через всю Росію вивантажилися в Приморському Краї. Незабаром розшукав Бочарова, він був головним хірургом армії, що прийшла, як і ми, з Заходу.
У серпні оголосили війну. Ми взяли з десяток легких поранених на кордоні, і рушили в Маньчжурію. В цей час американці скинули атомні бомби, і Японія капітулювала. Після кількох переходів та переїздів, розгорнулися в містечку Болю, і навіть взяли поранених, після короткого бою з японцями — смертниками.
У вересні нас перевезли в район Владивостока. Тут протягом місяця госпіталь розформували: поїхали санітари, потім сестри і жінки — лікарі.
Так закінчився славний шлях ППГ 2266…».
* * *
Після Великої Вітчизняної війни Микола Михайлович АМОСОВ став доктором медичних наук, член-кореспондентом АН СРСР, академіком АН УРСР, всесвітньо відомим кардіохірургом, врятував життя багатьох сотень людей…
* * *
Примітка: фото знайдено в інтернеті. Встановлення його справжнього авторства не представляється можливим. Ідентифікація та художня обробка знімка зроблені автором статті.
Леонід ІГНАТЕНКО, випускник РУДН 1978 р.