Кому належить Місяць і її корисні копалини

0
13

Деякі компанії серйозно розглядають можливість видобутку корисних копалин на Місяці. Але чи існують якісь правила, що регулюють цей процес, і кому в принципі належать скарби місячних надр?
Вже кілька компаній заявили про бажання провести там геологорозвідувальні роботи і по можливості почати видобуток корисних копалин, які включають золото, платину та інші рідкісні на Землі елементи.

На початку січня китайський космічний зонд «Чан’е-4» з першої спроби благополучно приземлився на зворотному боці Місяця. Станція провела перший експеримент по вирощуванню рослин на Місяці, в результаті якого доставлені туди насіння дали паростки.
Вчені сподіваються застосувати результати тестів при створенні місячної експериментальної бази.
Японська компанія iSpace планує створити транспортну платформу Земля-Місяць і провести дослідження води, що знаходиться в твердому стані у кратерах на полюсах Місяця.
З урахуванням того, що відбувається, чи існують якісь закони, які б охороняли описане Олдрін запустіння? І може єдиний природний супутник Землі перетворитися на місце комерційних і політичних колотнеч, яке ділять заради видобутку корисних копалин?
Приналежність небесних тіл почали обговорювати з самого початку польоту людини в космос, тобто в часи холодної війни. Поки в НАСА планували відправити перших астронавтів на Місяць, ООН розробила договір про космос, який був підписаний в 1967 році. Серед схвалили його країн були США, СРСР і Великобританія.
У ньому говорилося: «Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами».
Глава компанії Alden Advisers Джоан Уілер називає угоду Великою хартією вольностей в космосі. Завдяки її існуванню встановлення державного прапора на Місяці (а саме так вчинили Армстронг та інші астронавти) абсолютно нічого не значить, тому що юридично «застовпити» там територію не може ніхто — ні людина, ні компанія, ні країна, сказала Уілер.
У практичному сенсі до 1969 року питання про права володінням територіями Місяця і розробку її надр було неактуальне. Але завдяки розвитку технологій комерційний видобуток корисних копалин на супутнику Землі вже не здається фантастикою з далекого майбутнього.
В 1979 в ООН була прийнята Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, яке ще називають «Місячним угодою». У ньому проголошується принцип виключно мирного використання Місяця та підкреслюється, що будівництво і вибір розташування місячних станцій необхідно погоджувати з ООН, пояснивши при цьому причини їх зведення.
У документі йдеться, що Місяць і її корисні копалини є спільним надбанням всього людства, а держави-учасники зобов’язуються «встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою найближчим часом».
Головна проблема «Місячного угоди» в тому, що його ратифікували лише 11 країн. Серед них — Франція та Індія. Інші країни з космічними програмами, серед яких Китай, США і Росія, документ не підписали. Також залишилася осторонь і Британія.
За словами Уілер, стежити за виконанням положень, що містяться в угодах, вкрай непросто. Цим повинні займатися самі країни, що підписалися під цими документами і включили їх у своє законодавство. Вони повинні стежити за тим, що окремі люди і компанії слідують букві закону.
Колишній головний редактор «Журналу про космічному праві» Джоан Айрін Габринович вважає, що міжнародні угоди нічого не гарантують. На їх виконання впливає суміш політики, економіки та громадської думки, сказала вона.
В останні роки існуючі угоди, що забороняють державам забирати у власність небесні тіла, активно перевіряються на міцність.
У 2015 році в США було прийнято закон про конкуренцію в питанні комерційних космічних запусків, в якому йдеться про право громадян видобувати корисні копалини з астероїдів. Він не поширяться на Місяць, але механізм його дії в принципі може бути розширений.
Один із засновників компанії Planetary Resources Ерік Андерсон назвав цей закон найбільшим в історії визнанням права власності.
У 2017 році аналогічний закон прийняли в Люксембурзі. У ньому йдеться про право власності на ресурси, виявлені в космосі. Заступник прем’єр-міністра Етьєн Шнайдер сказав, що завдяки цьому закону Люксембург стане європейським піонером і лідером у цій області.
Прагнення до досліджень і комерціалізації, безумовно, є. Все більше країн виявляють бажання допомагати в цьому компаніям.
«Зрозуміло, що видобуток корисних копалин, або для транспортування на Землю, або для використання їх у виробництві на Місяці, є повною протилежністю принципом «не нашкодь», — сказала адвокат фірми Naledi Space Law and Policy Хелен Нтабени.
За її словами, можна сказати, що США і Люксембург нахрапом відмовилися виконувати постанови договору про космос. «Я дуже сумніваюся, що високоморальна принцип спільному дослідженні космосу країнами з рівними правами буде збережено», — сказала вона.
Кому принадлежит Луна и ее полезные ископаемые интересное

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here