Арткоммуналка – музей, згадує радянську Коломну 60-х, доносить до нас рисочки комунального побуту, дисидентський дух епохи хрущовської відлиги і її Сократа, письменника Венедикта Єрофєєва.
Як і всі будівлі в Коломні, особняк, розташований на вулиці Жовтневої Революції, має свою багату історію. Після революції на його другому поверсі послідовно розташовувалися: ресторан, Народний дім (якусь подобу радянських клубів), і, нарешті, комунальні квартири, а на першому – продуктовий магазин «Вогник», де працював вантажником Венедикт Єрофєєв, чий волелюбний дух справив такий величезний вплив на суть арт-комуналки.
Фотографія з інтернету
Музей був відкритий у грудні 2011 року. Ініціаторами його створення були Наталія Нікітіна і Олена Дмитрієва, вже мали досвід соціально-культурного підприємництва, яке в дусі арт-комуналки не обмежився традиційним розумінням музею, але продовжило роботу і з культурним середовищем міста і її контентом. Першим результатом такого підприємництва став Коломенський музей пастили, а менш ніж через три місяці після його відкриття, почала своє творче життя арт-комуналка.
2003-08-19 Зліва направо: Жовтневої революції вул. №№ 205, 207, 209
© Фотографії Вільяма Брумфилда
Вхід в Арткоммуналку з двору, який, як застрягла в Часі декорація, повертає в ті далекі, 60е.
Лише зухвала напис на адресу музею, тільки не на паркані, а на цегляній стіні нової будівлі, повертає у XXI століття.
Інтер’єри музею відтворюють обстановку комунальної квартири 60-х років XX століття, та й сам музей знаходиться в колишній комунальній квартирі, де колись жили двадцять шість (!) сімей.
Всі предмети справжні. Основу складають речі з квартир двох рідних тіток засновниці музею Наталії Нікітіної – Наталії Василівни Коротеевой (Воронеж-Воскресенськ) і Ганни Михайлівни Соловйової (Воскресенськ). Ці жінки – «нареченої війни»: їх молодість припала на повоєнний час, створити сім’ю їм не довелося.
З плином часу обстановка їх квартир «законсервувалася», практично не змінювалася, не було дітей, під впливом яких було б бажання купувати нове. За життя вони «відписали» свою спадщину Наталії Нікітіної і вже після їх смерті було прийнято рішення перевезти речі з квартир у створювався музей.
Віддаючи данину пам’яті дорогих і рідних людей, вийшов музей, близький багатьом людям, чиє дитинство і молодість припали на «шістдесяті».
Іноді в «Арткоммуналке» проходять театралізовані вистави «Один день з життя комуналки», де задіяні всі колоритні персонажі оттепельной пори – і комсомолка, і парторг, і геолог, і художник, Якщо замовити театралізовану виставу, то на кухні можна пригоститися «тими самими» сосисками з зеленим горошком і квашеною капустою і попити томатного соку з гранчастого стакана.
Фотографія з інтернету
Кажуть, що театр починається з вішалки. Вішалки зустрічають відвідувачів музею на сходах, що ведуть на другий поверх, в комунальну квартиру, точніше — в маленьку частину комунальної квартири. Коридори, житлова кімната, суміщена з туалетом ванна і кухня, як в крихітній краплині води, відбиває весь світ, наочно показують світ, в якому жили мільйони людей.
Коли тут була натуральна комуналка, коридор був в три рази довше. Зараз його перерізає стіна, за якою творчі майстерні (про іншій іпостасі музею — тут https://vittasim.livejournal.com/256889.html ) і ширше. Коли стояла погана погода, мешканці комуналки використовували коридор як… бульвар для прогулянок. Хлопчаки каталися по ньому на велосипедах і самокатах, літні люди статечно фланірували, вітаючись із зустрічними, ніби на цьому бульварі. Коридор комунальної квартири з гордістю називали «Коломенський Арбат».
Інша справжня пам’ятка комуналки – бібліотека, яка належала адвокату Коломенського міського суду Іллі Семеновичу Пасману. Він дозволяв усім мешканцям читати його книги.
Зараз книжковий стелаж займає повністю одну зі стін у міжкімнатних «буферній зоні», так званою «зоною тиші».