Операція «Атріна»: як СРСР востаннє принизив США

0
22


У 1987 році Холодна війна вже йшла в історію, однак протистояння радянських і американських військових тривало. Проведена в той час військово-морська операція «Атріна» донині викликає захоплення у фахівців. На їхню думку, російські моряки розкрили протичовнову оборону НАТО «як консервну банку».
Від Мурманська до Луїзіани
У березні 1987 року п’ять атомних підводних човнів Північного флоту одна за одною почали рух в Баренцевому морі. Це були субмарини 33-ї дивізії АПЛ — ДО-299, К-255, ДО-244, К-298 і К-524. Командував загоном капітан 1 рангу Анатолій Шевченко.
За колоною радянських атомохода уважно спостерігала натовська угруповання, що складалася з повітряної, надводної та підводної протичовнової техніки. Спочатку, поки АПЛ рухалися вздовж Скандинавії, все йшло стандартно, і натовці думали, що російські вирушать одним із двох шляхів — або через Ісландію і Гренландію, або повз Фарерських і Шетландських островів. Але раптово учасники «Атрины» разом зникли з ворожих моніторів. Подив американців і англійців не було меж. Потенційний противник кинув на пошук радянських субмарин безліч патрульних літаків, була задіяна супутникова угруповання. День за днем протичовнові сили НАТО прочісували води Атлантики з допомогою гідролокаторів і радарів, але російські підводні човни вислизали від них.
Пройшовши через незвично теплу Саргасове море і здолавши небезпечні для АПЛ скупчення водоростей, радянські підводники вийшли до східного узбережжя США. Деякі з них виявилися на півдні, біля Нового Орлеана. Про потенційну небезпеку Пентагон доповів президенту Рональду Рейгану, і вздовж американських берегів нишпорили шість «мисливців» — атомні субмарини типу Los-Angeles.
Як і було спочатку задумано адміралами Григорієм Бондаренком і Євгеном Волобуєвим, радянські моряки продемонстрували вміння проскочити непоміченими «під носом» у американців. Це мало велике стратегічне значення — у разі термоядерного конфлікту американські міста виявлялися практично незахищеними від ракетних ударів з радянських підводних човнів.
За словами адмірала Володимира Чернавина, який у 1987 році був головкомом ВМФ, успіх цієї «малої битви за Атлантику» відновив міжнародний престиж вітчизняного флоту. Крім того, він позитивно вплинув на психологічний стан російських підводників, переживали через загибель у 1986-му стратегічного атомохода К-219. «Попутно» російським вдалося розвідати судноплавну ситуацію в тих частинах Атлантичного океану, які до цього залишалися «білими плямами» на радянських картах активності супротивника.
Секрет «Атрины»
Досягти Америки радянським підводникам вдалося насамперед завдяки відмові від звичних маршрутів проходження через Північну Атлантику, де їх вже давно вміли виявляти і супроводжувати протичовнові сили НАТО.
Є також думка, що велику роль зіграло використання гідроакустичних приставок «Ріца», що надійшли в розпорядження ВМФ СРСР у 1986 році. У пристрої були задіяні нові алгоритми аналізу акустичного спектру підводних човнів.
«Ріца» дозволяла контролювати граничну дистанцію між підводними човнами в завісі. Таким чином, всі п’ять човнів, які брали участь в операції «Атріна», могли утворити «гребінку» для прочісування Атлантики завдовжки 500 миль. А головне, що американські противолодочники, не вірячи в таку дистанцію між російськими підводними човнами, безрезультатно б шукали їх за старими схемами побудови», — писав колишній підводник, письменник-мариніст Микола Черкашин.
Втім, операція «Атріна» не пройшла повністю гладко. Коли радянські підводні човни вже йшли у зворотному напрямку, одна з них була виявлена. Додамо, що, за американською версією подій, вони і раніше мали уявлення про те, де перебувають росіяни, хоч для цього й довелося розгорнути потужну угруповання засобів стеження. Незважаючи на переслідування, всі п’ять субмарин у травні 1987 року благополучно повернулися на базу Західна Особи в Мурманській області. До розпаду Радянського Союзу аналогічних операцій більше не проводилося.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here