Геніальний поет, основоположник сучасної російської мови Олександр Пушкін не загинув в результаті дуелі на Чорній річці. Лише інсценував свою смерть і таємно переїхав у Париж, де повторно прославився під ім’ям Олександра Дюма (який батько). Згодні, звучить як цілковита нісенітниця. Але розглянемо і цю гіпотезу, абсурдність якої визнає один з її прихильників Олег Горосов. Однак після прочитання його ґрунтовного тексту мимоволі закрадаються певні сумніви.
Два Олександра
27 січня 1837 року в Санкт-Петербурзі під час дуелі з кавалергардом Жоржем Дантесом був смертельно поранений світоч російської літератури Олександр Сергійович Пушкін. А незабаром після цього у Франції засяяла нова зірка — теж Олександр, тільки за прізвищем Дюма. Але що примітно: французький Олександр зовні виявився разюче схожий на російського.
Пушкін і Дюма
Пушкін і Дюма майже ровесники: перший народився в 1799 році, другий — в 1802-м. Якщо поглянути на портрети двох геніїв, відразу впадає в очі їх подібність: смаглява шкіра, колір очей, форма лоба, брів, носа, темне кучеряве волосся. А в молодості Дюма і зовсім вилитий Пушкін.
Фахівці стверджують, що все це завдяки африканським корінням обох Александров. Прадідом Пушкіна по материнській лінії був Абрам Ганнібал — привезений з Африки вихованець Петра I. У Дюма чорношкірої була бабуся по батьківській лінії — колишня рабиня з острова Гаїті. І все ж, хоч африканські риси і збереглися через покоління, це не пояснює причини такого сильного подібності. Адже приналежність до однієї раси ще не робить людей схожими один на одного як дві краплі води.
Велелюбні бунтарі
Російський і французький Олександри схожі не тільки зовні. Пушкін з ранніх років виявив літературні здібності, тоді як у точних науках виявився абсолютно бездарним. Також він мав нижчі бали за поведінкою. Дослідники життя поета зазначали, що «за всі п’ять років перебування в ліцеї Пушкін успішно відстоював свою особу від усяких посягань на неї, навчався лише того, чого хотів, і так, як хотів».
Дорослий Пушкін був відомий буйним характером, гульбища любив, карти і дуелі. При цьому Олександр Сергійович вважався відмінним бретером. Ще одна яскрава риса поета — небайдужість до слабкої статі. Варто також відзначити політичні погляди Пушкіна: він водив дружбу з майбутніми декабристами, а за епіграми на адресу Олександра I ледь не влучив у Сибір.
А ось як описав юного Олександра Дюма письменник Андре Моруа у своїй книзі «Три Дюма»: «Він був подібний стихійної силі, тому що в ньому вирувало африканська кров. Стихійність його натури проявлялася у відмові підкорятися будь-якої дисципліни. Школа не мала ніякого впливу на його характер. Будь-який утиск було для нього нестерпно. Жінки? Він їх любив, всіх відразу».
Моруа відзначав також нездатність Дюма до точних наук. Як і Пушкін, Дюма був небайдужий до політичної ситуації в країні. Більше того, коли в 1830 році у Франції спалахнула Липнева революція, письменник особисто брав участь в штурмі королівського палацу Тюїльрі.
Порівнюючи двох Олександрів, і правда можна вирішити, що мова йде не про різних людей, а про одному і тому ж людині. З тією лише різницею, що жив один в Росії, другий — у Франції.
Геній в закритій труні
Виникає питання: для чого взагалі Пушкіну було інсценувати власну смерть? Виявляється, в останні роки життя справи Олександра Сергійовича йшли просто жахливо. Його пов’язували гігантські борги, не менше проблем виникало й на літературній ниві. Наприклад, його поему «Мідний вершник», закінчену в 1833 році, заборонив до друку особисто Микола I.
Взагалі, з царським двором відносини у письменника складалися досить прохолодні. Навіть те, що російський імператор в 1834 році подарував Пушкіну чин камер-юнкера, викликало лише лють поета. Як зазначив у своєму щоденнику: це «досить непристойно моїм літам», адже такий чин зазвичай отримували дуже молоді люди. Пушкін вважав, що камер-юнкерство було дано йому лише тому, що двір бажав бачити його дружину на своїх балах.
Турбували Олександра Сергійовича і світські чутки про таємну зв’язку його дружини з Дантесом. А в 1836 році він пережив ще один удар — померла його мати Надія Йосипівна. Як відзначали сучасники Пушкіна, в останні роки життя Олександр Сергійович був на межі відчаю.
І ось в січні 1837-го куля Дантеса перебила шийку стегна Пушкіна і проникла в живіт. Як вважається, поранення по тим часам смертельне. Хоча ряд фахівців вважає, що причиною смерті Олександра Сергійовича стала помилка лікарів і при правильному підході він міг вижити. А може бути, так воно і сталося?
Вмираючи, Пушкін написав імператору: «Чекаю царського слова, щоб померти спокійно». Микола I відповів, що все йому прощає, і навіть обіцяв подбати про дружину і дітей Пушкіна, а також покрити всі його борги (що було виконане). Тепер Олександр Сергійович міг померти спокійно. Але те, як проходили похорони генія, досі викликає масу питань.
Багато бажали попрощатися зі знаменитістю, але людей навмисно обдурили: оголосили, що відспівування буде проходити в Ісаакієвському соборі, де зібрався народ. Насправді ж тіло було поставлено в Конюшенної церкви, куди його таємно перенесли під покровом ночі. Після відспівування труну спустили в підвал і протримали до 3 лютого, а потім відправили в Псков. При цьому губернатору Пскова передали указ імператора заборонити «будь-яке особливе виявлення, усю зустріч, одним словом усю церемонію, крім того, що звичайно по нашому церковним обрядом виконується при похованні тіла дворянина». Так що сам Микола I міг знати істинні причини смерті великого поета.
Перевтілення
Тепер розглянемо, чи міг Пушкін стати Дюма.
Один з генералів Наполеона і його друг Тома-Олександр Дюма помер, коли його синові Олександру було близько чотирьох років. З тих пір французький світло практично забув про колись відомого прізвища. І раптом в 1822 році в Парижі з’явився двадцятирічний юнак, який представився сином легендарного генерала, і став шукати протекції у колишніх сподвижників батька. У Парижі ніхто не засумнівався в достовірності його походження, адже юнак не був схожий на європейця, а всі знали про африканських коренях генерала Дюма. Міг цим юнаком бути Пушкін?
Звичайно, бентежить той факт, що в 1822 році Олександр Сергійович був живий-здоровий і до фатальної дуелі залишалося ще 15 років. Можна лише припустити, що поет чинності авантюрності характеру міг вести подвійне життя. Якраз на початку 1820-х його не бачили в світі — Пушкін чотири роки прожив на півдні. За цей час він міг запросто неодноразово побувати в Парижі і навіть написати там кілька творів французькою мовою під псевдонімом Дюма. Ніщо не заважало йому відлучатися і з Михайлівського, куди він був засланий на два роки в 1824-м.
Між іншим, одного разу Олександра Дюма «поховали живцем». В 1832 році в одній французькій газеті надрукували повідомлення про те, що Дюма поліцейські розстріляли за участь у повстанні. Після цього письменник надовго покинув Францію. Якщо прийняти на віру історію про те, що Дюма — це Пушкін, можливо, останній намагався таким чином припинити аферу. Адже за рік до цього він повінчався з Наталією Гончаровою. Але потім міг передумати і зберегти свій французький образ.
Примітно, що до смерті Пушкіна Дюма написав лише кілька невеликих творів і був майже невідомий. Зате в кінці 1830-х раптом став видавати роман за романом, і про нього заговорили навіть за межами Франції.
Між рядків
Свого уявного вбивцю Жоржа Дантеса Пушкін-Дюма, як би вибачаючись, зробив позитивним персонажем. Головного героя «Графа Монте-Крісто» кличуть Едмон Дантес. Якщо ви пам’ятаєте, Дантес інсценував власну смерть-і повернувся в світ під іншим ім’ям, ставши графом Монте-Крісто. Не натякав письменник таким чином на власну смерть в образі Пушкіна?
Ще цікавий факт: в 1840 році Дюма, не побувавши до того часу жодного разу в Росії, написав роман «Учитель фехтування», в якому детально розповів історію декабристів та повстання 1825 року. Також він перевів на французьку багато творів російських авторів, в тому числі і Пушкіна.
Взагалі, французький письменник виявляв величезний інтерес до Росії. Правда, відвідав її лише в 1858 році. Навіть якщо Дюма і був колись Пушкіним, він міг не боятися бути впізнаним, адже він до того часу раздобрел і постарів. Письменник став бажаним гостем у всіх знатних будинках Санкт-Петербурга. Російські дворяни і не підозрювали, що приймають, можливо, померлого більше двадцяти років тому Олександра Сергійовича Пушкіна.
