Отруйний план Черчілля. Як Британія застосувала хімічну зброю проти Росії

0
26

Сьогодні Захід (насамперед Великобританія і США) люблять направо і наліво звинувачувати всі неугодні їм держави в застосуванні хімічної зброї. Такі звинувачення висувалися проти Іраку, Судану, Лівії, Сирії. Не забувають в Лондоні, зрозуміло, і про Росію.
Між тим саме західним країнам належить однозначна «пальма першості» щодо використання хімічної зброї. Не тільки війська противника, а й мирне населення, особливо африканських та азіатських колоніях і колишніх колоніях західних країн, ставало жертвами використовувалися західними державами хімічної зброї. Що стосується Великобританії, то мали місце і факти застосування хімічної зброї проти Росії.
Влітку 1919 року, 100 років тому, під час британської інтервенції в Росію, збройні сили Великобританії за прямим розпорядженням Вінстона Черчілля застосували хімічну зброю проти червоноармійців і мирного населення на території сучасної Архангельської області. До часу описуваних подій сер Уїнстон Черчілль вже півроку займав пост військового міністра і міністра авіації Великобританії, а до цього з 1917 по 1919 роки був міністром озброєнь. Він мав пряме відношення як до створення, так і до застосування ними хімічної зброї під час Першої світової війни.

Коли у квітні 1915 року німецькі війська застосували балони з газоподібним хлором у Ипре, ефект виявився приголомшуючим. Німці застосували газ проти французьких військ, які понесли значні втрати. За цим досвідом противника уважно спостерігали британці. Бригадний генерал Чарльз Говард Фоулкс отримав наказ завдати удару по німцях – також із застосуванням газу. Вже 25 вересня 1915 року британські війська провели першу газову атаку. У складі британської армії була створена спеціальна бригада, яка займалася проведенням газових атак. У Портон Даун, що недалеко від того самого Солсбері, були запущені урядові лабораторії з виробництва отруйних речовин.
Ядовитый план Черчилля. Как Британия применяла химическое оружие против России
У липні 1917 року прем’єр-міністр Великобританії Девід Ллойд Джордж призначив сера Вінстона Черчілля міністром озброєнь. Саме Черчілль з цього моменту і до кінця Першої світової війни відповідав за виробництво Великобританією власних танків, літаків, артилерійських знарядь. Але Черчілль, який любив все нове і незвичайне, звернув увагу на хімічну зброю, яке він вважав дуже ефективним. Саме Черчілль перетворився на одного з головних лобістів використання хімічної зброї.
Першим ділом Черчілль вийшов на зв’язок з бригадним генералом Фоулксом, який відповідав за виробництво і використання хімічної зброї. Вже в листопаді 1917 року Черчілль виступив за застосування спеціальних газових бомб, які можна було б скидати з літаків прямо на німецькі війська. Цікаво, що інші «зубри» британського командування виявилися все ж таки більш гуманними людьми – вони відкинули ідею Черчілля, так як з-за газових бомб могли загинути тисячі французьких і бельгійських мирних жителів.
У квітні 1918 року, зустрівшись зі своїм французьким колегою, Уїнстон Черчілль знову підняв питання про перспективи ведення газової війни. При цьому він відстоював необхідність застосування газових бомб не тільки проти німецьких солдатів, але й проти мирного населення.
Призначення Вінстона Черчілля військовим міністром в січні 1919 року ще більш розв’язало йому руки у визначенні політики застосування хімічної зброї. Вже в травні 1919 року він розпорядився «протестувати» хімічну зброю під час кампанії з підкорення Афганістану. Коли відомство, який відповідав за управління Британською Індією, спробував заперечити військовому міністрові, Уїнстон Черчілль відразу ж відкинув ці заперечення і лицемірно підкреслив, що газ є більш гуманним зброєю, ніж вибухові бомби. Відповідно, противник приймає рішення при набагато менших жертв, ніж були б у разі застосування традиційних методів війни.
Тут слід розуміти ставлення Черчілля, як і багатьох інших британських керівників того часу, до народів колоній. Якщо Лондон вважав можливим застосування хімічної зброї навіть проти німців – близького по крові і мові білого європейського народу, то що слід було очікувати від політики в далеких азійських чи африканських колоніях? Індійці, араби, африканці сприймалися лише як «тубільці», які запросто могли виступити в ролі «піддослідних кроликів» для британських правителів.
Схожим було і ставлення британського керівництва до Радянської Росії. Жодних докорів сумління з-за можливого застосування отруйних речовин проти російського мирного населення ні Уїнстон Черчілль, ні інші високопоставлені британські чиновники не мали. Тому, коли в 1918 році почалася іноземна військова інтервенція в Росію, незабаром британське керівництво заговорило і про можливості застосування на Європейському Півночі хімічної зброї.
Ядовитый план Черчилля. Как Британия применяла химическое оружие против России
Рішення про застосування наявних у розпорядженні Лондона запасів хімічної зброї проти Червоної Армії приймалося, знову ж таки, Вінстоном Черчиллем. Його ідею підтримав сер Кейт Прайс, в той час керував виробництвом хімічної зброї в Портон Дауні. Глава секретних лабораторій навіть назвав газ «найкращими ліками для більшовиків» і підтримав Черчілля, переконаного в тому, що хімічна зброя дозволить оперативно розгромити частини Червоної Армії, що протистоять інтервентам на півночі Росії.
Ядовитый план Черчилля. Как Британия применяла химическое оружие против России
В обстановці найсуворішої секретності в Архангельськ, де в той час господарювали британські інтервенти, були відправлені великі запаси отруйних речовин. З 17 листопада 1918 по 19 листопада 1919 рр. посаду командувача військами Антанти в Архангельську займав бригадний генерал Едмунд Вільям Айронсайд. Кадровий військовий, він був одним з наймолодших генералів британської армії, отримавши звання бригадного генерала у віці 38 років.
Під командуванням Айронсайда перебував не тільки 6-тисячний британський контингент. Йому підкорялися інші сили Антанти, перекинуті на північ Росії – 5 тисяч американських, 4 тисячі французьких, 2 тисячі італійських солдатів, китайський батальйон, польські та сербські формування, Карельський легіон, укомплектований місцевими карелами, і Мурманський легіон, набраний з фінів.
Крім того, Айронсайд контролював місцеве Біле рух – Північну армію генерал-лейтенанта Євгена Карловича Міллера. Англійці озброювали, постачали зброєю та амуніцією «миллеровцев», які вели бойові дії проти більшовиків на території Європейського Півночі Росії.
Не дивно, що саме генералу Айронсайду Уїнстон Черчілль направив спеціальне послання. У ньому говорилося, що необхідно в найближчий час забезпечити повне використання газового снаряда або силами військ Антанти, або силами Білого Російського руху. Тобто, військовий міністр був готовий передати хімічну зброю «миллеровцам», тільки б воно було задіяно проти більшовиків в Північній Росії. Для забезпечення застосування хімічної зброї британські війська в Росії повинні були отримати 10 тисяч респіраторів. Крім того, в склад військ Антанти в Росії переводили 25 офіцерів – фахівців з отруйних речовин, які повинні були організувати на практиці застосування хімічної зброї.
Тим не менш, інформація про плани військового міністра стала відома британській пресі. Піднявся скандал. Вінстона Черчілля викликали в Палату громад, де 29 травня 1919 року він був змушений виправдовуватися за приготування до використання хімічної зброї. Черчілль відстоював точку зору про необхідність застосування отруйних газів, оскільки вважав, що якщо більшовики використовують хімічну зброю, то британцям тим більше буде корисним отримати досвід застосування отруйних газів проти частин Червоної Армії. Насправді, Червона Армія не застосовувала хімічну зброю проти інтервентів. Слова Черчілля представляли собою саму зухвалу брехню, типову для британців.
27 серпня 1919 року літаки британської авіації DH9 з’явилися в небі над станцією Ємця (нині селище в складі Плесецької району Архангельської області). В 12:30 було скинуто 53 газові бомби, в 19:30 – 62 газові бомби. Через два дні миллеровцами був захоплений у полон рядовий червоноармієць Калашников. Він розповів, що в його підрозділі від газів постраждали тридцять чоловік, але ніхто не помер і не потрапив в госпіталь. Дим викликав лише головний біль, кашель, сльози і помутніння розуму.
Ядовитый план Черчилля. Как Британия применяла химическое оружие против России
4 вересня 1919 року була запланована потужна атака британської авіації. Для неї були виділені шість бомбардувальників DH9, які повинні були скинути по 50 газових бомб кожен, після чого в бій повинні були піти підрозділу британської та білогвардійської піхоти. Особовий склад британської армії отримав вказівки не пити воду в атакованих селах, не чіпати землю в місцях падіння бомб. Але на завдання вдалося підняти лише три літаки і тоді британське командування відмовилося від піхотної атаки.
Капітан Олівер Брайсон скинув на село Поча фосфорні бомби, дим яких показав напрям вітру. Після цього з інших літаків були викинуті на село ще 183 газові бомби. Сусідня село Вихтово отримала 15 газових бомб. Тим не менш, біла піхота атакувати позиції червоноармійців не стала – злякалася отруєння. Британські офіцери допитали нечисленних полонених червоноармійців, захоплених у навколишніх селах. Вдалося встановити, що хоча не було вбитих і поранених, моральний ефект від застосування газів був вражаючим. Так що в деякій мірі Уїнстон Черчілль був прав – хімічна зброя виявилася «гуманніше» традиційних бомб, але при цьому володів чудовим ефектом залякування.
Однак, до того часу, коли британці застосували хімічну зброю проти червоноармійців, іноземна інтервенція в Росії вже поступово згорталася. У Лондоні зрозуміли, що білі так чи інакше програли громадянську війну, а бажання і сил діяти проти червоних самостійно, вкладаючи в це колосальні фінансові та людські ресурси, у британського керівництва не було. Тому незабаром почалося виведення військ Антанти з території Росії. Що стосується хімічної зброї, то його вирішили не везти назад у Великобританію, а втопити в Білому морі.
Після завершення «російської епопеї», Уїнстон Черчілль не відмовлявся від подальшого застосування хімічної зброї. Так, в 1920 році британська авіація знову застосувала бомби з отруйними речовинами на території іншої розваленої імперії – Османської. Лондон отримав мандат на керування Іраком з його величезними нафтовими ресурсами. Уїнстон Черчілль, підрахувавши, що для встановлення контролю над Іраком буде потрібно не менше 100 тисяч військовослужбовців, включаючи 25 тисяч британських і 80 тисяч індійських солдатів, вирішив, що набагато простіше і дешевше буде організувати «утихомирення» Іраку з допомогою авіації, масованих бомбардувань і хімічної зброї.
Коли в 1920 році повстали арабські і курдські племена Іраку, в небі над країною з’явилися літаки Королівських повітряних сил Британії. За кілька місяців британська авіація скинула на Ірак 97 тонн бомб. Були вбиті близько 9 тисяч іракців. Але навіть такі людські жертви не змусили місцеве населення припинити чинити опір британцям.
Черчілль знову виступив за застосування хімічної зброї проти іракського населення. Хоча інші міністри заперечували, Уїнстон Черчілль наполягав на необхідності використання отруйних речовин і навіть дивувався, чому його колеги демонструють «неприємність» у питаннях використання газів проти «нецивілізованих племен». Черчілль як і раніше продовжував відстоювати «гуманність» хімічної зброї. Він не змінив своєї точки зору і в роки Другої світової війни, також дотримуючись ідеї організації хімічних атак проти мирного населення Німеччини.
Таким чином, Черчілль, якого називали «найбільшим з британців», протягом більшої частини свого перебування на чолі військового відомства Великобританії і кабінету міністрів, залишався переконаним прихильником використання хімічної зброї.
Можна не сумніватися, що Великобританія досі володіє великими запасами отруйних речовин, але, з властивим собі лицемірством, звинувачує в застосуванні хімічної зброї кого завгодно, але тільки не саму себе.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here