Польща в подарунок. З Бреста, від Троцького

0
43

Російська делегація повернулася до Бреста 9 січня (в Росії ще діє старий календар, на якому 27 грудня), і на чолі її стояв сам Лев Троцький, нарком закордонних справ, друга людина в червоному уряді. Всю дипломатичну мішуру інструкцій, отриманих ним від ЦК і особисто від голови Ради народних комісарів Леніна, можна звести до простої формули, озвученої самим Іллічем: «…між нами було умовлено, що ми тримаємося тільки до ультиматуму німців, після ультиматуму ми здаємо» (1).

Ленін і Троцький, пішовши на мир у Бресті, менше всього думали про долю Польщі
Російська делегація відразу після повернення в Брест пред’явила чи не головний свій козир – питання про долю окраїн колишньої імперії. Троцький вирішив знову використовувати продекларовані представниками центральних держав згоду з принципом самовизначення націй. Російська делегація зажадала від німців і австрійців підтвердити, що вони не мають наміру відторгнути від Росії раніше належали Романовим Литву, Польщу і Фінляндію.
Сам Троцький пішов і далі, відразу ставлячи питання про виведення військ з окупованих територій, використовуючи тут, серед іншого і позицію турецької делегації, яку це дуже влаштувало б. Але турків, які заявили про те, що пропозиції Троцького для них якщо не прийнятні, то, як мінімум – цікаві, Гофман одразу ж поставив на місце. А у відповідь на пропозиції російської делегації німецькі представники підготували неприємний сюрприз – 18 січня вони пред’явили Троцькому карту з нової російської кордоном.
Більшовикам пропонувалося відмовитися відразу від 150 тисяч квадратних кілометрів своєї території. «Лінія Гофмана», за якою Росія втрачала навіть Моонзунд і Ризький затоку, не так відома, як, наприклад, «Лінія Керзона», але зате вона спрацювала.
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Жорсткі німецькі вимоги більшовики назвали неприйнятними, і Троцький тут же запропонував… ще один перерву в переговорах, тепер — десятиденний (пам’ятаєте у Леніна – саме так у них «було умовлено»). Німці відмовляють йому в категоричній формі, що аніскільки не заважає червоному наркому відбути в нову столицю країни Москви – порадитися з Іллічем. Лідери більшовиків радилися навіть не десять, а одинадцять днів, але до повернення Троцького в Брест встигли отримати ще один, мабуть, самий жорстокий удар від опонентів.
У відсутність голови російської делегації Кюльман і Чернін зуміли надзвичайно оперативно змовитися з представниками України. Змовитися, звичайно, не з тамтешніми більшовиками, яких у Бресті дуже завбачливо змогли тримати на відстані, а з радовцами. Майбутні «петлюрівці» на той момент контролювали чи кілька повітів у країні, зате вже проголосили її незалежність. Це сталося 6 лютого — в Брест ще навіть не повернувся Троцький.
За цим природно було підписання світу – як німцям, так і делегатам від Центральної ради треба було поспішати, червоні загони ось-ось повинні були відновити владу більшовиків у Києві. Світ з радою був підписаний 9 лютого.
Центральна рада продемонструвала дивовижну щедрість, пообіцявши німцям мільйон тонн хліба і не менше 50 тисяч тонн м’яса в термін до 31 липня. А в обмін попросила – всього лише підтримку в боротьбі проти більшовиків. Підтримка, втім, не знадобилася – буквально в лічені дні радянська влада на Україні була відновлена, а німці її вже просто окупували – за умовами укладеного з Росією світу.
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Тому і не можна не враховувати, що на Брестський мир російські більшовики пішли не в останню чергу для того, щоб сформувати хоча б тимчасовий дипломатичний противагу ініціатив самостийцев з України. Адже згідно з мирним договором, укладеним УНР з країнами Четверного союзу, всього на кілька днів раніше підписання «паскудного світу» росіянами, між Австро-Угорщиною і Україною залишалися «ті межі, які були перед війною між Австро-Угорщиною і Росією».
На території колишньої Російської імперії західна межа УНР визначалася в загальних рисах по лінії Билгорай — Шебрешин — Красностав — Пугачов — Радин — Межиріччя — Сарнаки — Мельник — Високо-Литовське — Кам’янець-Литовський — Пружани — Выгоновское озеро. Одночасно з договором була підписана і таємна декларація передбачала об’єднання східної частини Галичини з переважно українським населенням і Буковини в один Коронний край у складі Австро-Угорщини. По суті, це означало проведення адміністративної польсько-українського кордону безпосередньо всередині імперії Габсбургів. Австрійський уряд зобов’язувався не пізніше 20 липня 1918 р. внести законопроект про це в австро-угорський парламент і домагатися його затвердження (2).
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Українська делегація на переговорах у Брест-Литовську
Зміст декларації повинно було залишатися в таємниці, щоб не загострювати національні протиріччя в розвалюється буквально на очах у всього світу Габсбурзької імперії. Зокрема малося на увазі не викликати принаймні до липня 1918 р. опору австрійської офіційній політиці з боку польських і угорських кіл на місцях і в парламенті. Також передбачалося зберегти в таємниці аж ніяк не беззаперечний текст і основного договору.
Однак це не вийшло. Текст договору потрапив на сторінки газет у Відні, Празі, Пресбурзі і Будапешті і викликав різкі протести польської громадськості Австро-Угорщини, яку тут же підтримали в парламенті угорські депутати. Робота рейхсрата була паралізована, а маніфестації і протести польської громадськості Галичини лише додали нестабільності двоєдиної монархії. У не надто численних рядах поляків австро-угорської армії розголошення брестських угод викликало зневіру, так як різко послаблювало їхні позиції як прихильників австро-німецького вирішення польського питання.
Не сумували, мабуть тільки прихильники Пілсудського, які в той момент раділи буквально всім новинам, лише б вони були поганими, якщо не для росіян, так для німців з австрійцями. Лев Троцький згодом навіть пишався тим, як майстерно він відтягнув час укладення миру своєю неповторною формулою, але підсумкова оцінка Леніна була куди більш чесної:
«Тактика Троцького, оскільки вона йшла на затягування, була вірна: невірної вона стала, коли було оголошено стан війни припиненим і світ не був підписаний. Я запропонував зовсім виразно світ підписати. Краще Брестського миру ми отримати не могли. Всім ясно, що перепочинок була б в місяць, що ми не програли б» (3).
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Проте не можна не визнати, що німців формула Троцького все-таки привела на якийсь час у справжній ступор. Бачачи, як зовсім непогано в червоних йдуть справи на Україні, німецький генштаб вже не виключав ймовірності відновлення активних військових дій на Східному фронті. І це напередодні вирішального наступу на Заході, коли чималі сили були потрібні для підтримки австрійського союзника, коли вже не давала результатів необмежена підводна війна, коли ось-ось могли обрушитися фронти на Балканах, в Азії та Африці.
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
А 15 лютого стало відомо, що перебував у Франції польський корпус під командуванням полковника Юзефа Галлера, формально числився в австро-угорській армії, оголосив про перехід на бік Антанти (4). Він, до речі, вже встиг поповнитися за рахунок полонених більш ніж удвічі. У той же день лідер Польського Коло в австрійському парламенті барон Гец, виступаючи в рейхсрате, висунув претензії поляків на всю Холмщину і Підляшшя аж до річки Буг. Більше того — він висловився за вирішення всіх спірних питань між українцями і поляками в їх двосторонніх переговорах без участі третіх сторін (5).
Навряд чи саме ці події спонукали учасників переговорів у Бресті на оперативне укладення миру – так, ще пару крапель в переповнену чашу. Але три дні потому, після чергового ультиматуму німців, який Троцький і Ко вправі були знову відкинути, Радянська Росія підписала у Бересті мир з німцями. Формально – сепаратний, по суті – рятівний для молодої республіки.
Світ підписували вже не головні учасники переговорів, а другорядні фігури, з російської сторони – Григорій Сокольников, змінив оперативно пішов з посади наркома закордонних справ Троцького. Кюльмана і Черніна в Бресті вже теж не було – вони терміново виїхали в Бухарест приймати капітуляцію розгромленої Румунії. Про зміст Брестського миру сказано так багато, що повторюватися на теми, що не стосуються проблеми незалежності Польщі, навряд чи варто.
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Григорій Сокольников підписав Брестський мир, а потім «подарував» Радянської Росії золотий червінець
Тим не менш, знехтуваний так швидко, як ні один інший з відомих мирних договорів, саме договір у Брест-Литовську заклав реальний фундамент майбутньої польської державності. Після того, як з існуванням самостійної, хай поки і окупованої Польщі, довелося змиритися і Росії, і Австрії, і в Німеччині, тобто тим, хто коли-то і розділив її, залишалося лише чекати завершення світової війни.
Дивує лише одне – наскільки виявилися неготовими до відтворення Польської держави багато з тих, хто, здавалося б, поклав на це всі сили. Починаючи з ендеків, і кінчаючи багатьма лідерами світової дипломатії. Навіть майбутній глава польської держави, що перебував у цей час у Магдебурзькій в’язниці, не приховував свого збентеження, «втративши Росію» в ролі свого головного ворога.
І на такому тлі особливо вражає цинізм одного з союзників – втім, вже колишнього для Росії, але такого бажаного для Польщі. Англійський генерал Айронсайд, який згодом очолить корпус інтервентів в Архангельську, навіть не намагався приховати свого задоволення: «Підписавши Брест-Литовський мир, більшовики відмовилися від прав на всі підлеглі народи. На мою думку, зараз союзники могли приступити до звільнення Фінляндії, Польщі, Естонії, Литви, Латвії та, можливо, навіть України» (6).
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Зліва направо: генерал Айронсайд, Уїнстон Черчілль, генерал Гамелен, генерал Горт, генерал Жорж.
Не менш характерно, що в договорі, який був підписаний у Бресті, повноцінно згадувалася Українська народна республіка, але не звучало ані слова про Польщу, як, втім, і про Білорусії. Радянські дипломати так і не змогли добитися від Центральних держав прямої відмови від польських земель, але сама пропагандистська робота, яку мало не одноосібно проводив сам Троцький, принесло свої плоди.
У всякому разі, шляху до прямого перекладу ніким не визнаного регентського королівства Польщі на легальне становище австро-німецької дипломатії були, по суті, відрізані. До того ж, не можна виключати, що, підписуючи мир, більшовики не лише взяли до уваги договір УНР з країнами Четверного союзу, але і очевидно наявні у них відомості про таємному протоколі до нього. Це ніби рятувало більшовиків, так і чужих усяких сантиментів, від яких би то не було інших зобов’язань щодо Польщі. Крім власне надання їй незалежності. Ось чому підписання вже наприкінці літа 1918 року додаткового радянсько-німецького договору до Брест-Литовського миру, теж секретного, і виглядає цілком логічно.
Для повноти картини залишається лише нагадати зміст цього документа, підписаного 17 серпня в Берліні все тим же Адольфом Іоффе і статс-секретар німецького Мзс Паулем Гинцем:
«Німеччина очистить окуповану територію на схід від р. Березини по мірі того, як Росія буде сплачувати внески, вказані у 2 ст. російсько-німецького фінансової угоди.
Німеччина не буде втручатися у відносини Російської держави з національними областями і не буде спонукати їх до відкладення від Росії або до утворення самостійних державних організмів.
Росія вживе негайних дій, щоб видалити із своїх северорусских областей бойові сили Антанти» (7).
До того часу послідовні німецькі наступу на Західному фронті остаточно провалилися, в справу одна за одною вже вступали американські польові армії. І на Сході ситуація теж стрімко змінювалася – підписання додаткового договору лише розв’язало руки уряду народних комісарів і вже 29 серпня РНК прийняв декрет про відмову від договорів, укладених колишньою Російською імперією про розділи Польщі. Отже, ще одна декларація визнання майбутньої незалежної Польщі «де-юре»:
«Всі договори і акти, укладені уряд колишньої Російської імперії з урядом Королівства Прусського і Австро-Угорської імперії, що стосуються розділу Польщі через їх протиріччя з принципом самовизначення націй і революційному правосвідомості російського народу, визнає за польським народом невід’ємне право на самостійність і єдність, — скасовуються цим безповоротно» (8).
Польша в подарок. Из Бреста, от Троцкого
Більшовицькі преса і радіо тут же поспішили розповсюдити інформацію про декреті, зайвий раз нагадавши, що він прийнятий в розвиток Декрету про мир і Декларації прав народів Росії. Схоже, польське питання, як питання внутрішньої політики, нове російське уряд остаточно зняло для себе з порядку денного.
Восени 1918 року сталися революції в Німеччині та Угорщині, на межі революції, причому з реальною перспективою створення єдиної вже Червоної Німеччини, була і залишилася на самоті Австрія. Все це і зумовило результат світової війни не на користь Центральних держав, окупували Польщу. А незабаром революційний ВЦВК анулював і сам Брестський мир (9). Отже, польське питання, вже до це вирішене де-факто, незважаючи ні на яку окупацію територій, заселених поляками, можна було вже вважати вирішеним наперед і де-юре.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here