Історія непростих стосунків російського народу з насінням

0
40

Були часи, коли наша країна жила зовсім без насіння, що важко собі уявити… Зате зараз займає перше місце в світі по їх виробництву. Яка ж історія любові до цього десерту в Росії?

Привіз їх у Російське держава, звичайно ж, Петро I з Голландії. Сталося це в 1698 році. Спочатку, як і картопля, соняшник вирощували тільки заради красивих квітів. Коли саме насіння почали клацати, сказати неможливо, зате є точні відомості, коли саме з них віджали масло.
У 1829 році селянин Бокарьов із села Олексіївка Воронезької губернії на саморобному пресі отримав перше в Росії соняшникова олія. Його тут же оцінили по достоїнству, так як виробництво було набагато вигідніше, ніж лляного і конопляного масла. Через чотири роки в Олексіївці ж відкрився перший маслоробний завод, який працює досі.Там випускають, наприклад, відоме соняшникова олія «Слобода».
Нова сільськогосподарська культура швидко поширилась по країні. До часу, коли на престол зійшов Микола I, соняшник зайняв 40% орних земель в Саратовської і Воронезької губерніях, а до кінця XIX століття соняшникова олія було найпопулярнішим маслом серед жителів Росії.
Звичка лузати насіння
История непростых отношений русского народа с семечками
Довгий час насінням соняшнику захоплювалися тільки в сільській місцевості, а в містах звичка з’явилася разом з трудовими мігрантами, які поїхали по країні з появою залізничного сполучення.
Міські жителі теж почали лузати насіння, але до революції 1917 року таку звичку вважали непристойною, а разгрызание насіння в присутствених місцях – безкультур’ям.
Під час революції і після неї країну спіткала загальна маргіналізація населення, і насіння потрапили на вулиці міст. Аристократів і інтелігентів це відверто дратувало, що відбилося в творах Буніна і Булгакова. Загальне бездумне лускання насіння, лушпиння на килимах будинків і в під’їздах були уособленням революційного хаосу.
Радянська влада і насіння
История непростых отношений русского народа с семечками
Коли відбувалося становлення Радянської влади, насіння знову стали вважати поганою звичкою. Селян повернули в колгоспи, міста очистили від лушпиння, і від перехожих, які бездіяльно лузали насіння. Тоді з’явився вираз, відбивало всі настрій часу: «Піонер насіння не гризе».
Коли почалася нова хвиля трудової міграції в повоєнний час, жителі селищ і сіл знову принесли в міста насіння. Щоправда, інтелігенція і тоді вважала це заняття поганим пошестю.
У перебудову в містах з’явилися стрункі ряди бабусь, які продавали насіння, насипаючи їх з гіркою або без неї в кульочки з газет. Тоді насіння стали соціальним маркером і інструментом для комунікацій.
Зараз у магазинах можна знайти яскраві пакетики улюблених народом насіння, запаковані різними компаніями. Але досі клацати їх на ходу, спльовуючи лушпиння під ноги, вважається непристойним.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here