Про багатство Івана та принципи Кощія

0
22

— Я не можу піти з тобою виручати Царівну! — тупнув ногою Кощій, — Я ж лиходій, Ваня! Я не можу творити добрі справи.
— Ось заладив, — засмучено пробурмотів Іван, — Міг би й зробити разок виняток, заради одного-то.

— За інших обставин — зроблю. Але сьогодні не можу.
— Поясни.
— По-перше, я — злодій, — Кощій загнув палець, — По-друге, мені Яга наворожила, що мене у вівторок будуть бити…
— Сьогодні понеділок.
— Ось саме. Ще не вистачало, щоб мене два дні підряд били.
— Може, тебе й не поб’ють, — невпевнено сказав Іван, — Може, ми це Чудовисько швиденько здолаємо.
— А може і не здолаємо, — розвів руками Кощій, — Ні, Ваня. Поклич Богатиря якого в допомогу.
— А казав, що я тобі друг.
— Один, звичайно. Я б навіть побої пережив, але робити добру справу, будучи лиходієм, я не можу.
Іван на секунду задумався і хитро посміхнувся.
— Тобто, єдине, що тебе зупиняє — це добра справа, так?
— Так, — Кощій примружився, — Чогось пика у тебе хитра боляче, не подобається мені це. Чого придумав?
— Якщо ти виручиш Царівну з лап Чудовиська — це добра справа. А по відношенню до Страхопуда?
— Сволота ти, Ваня.
— Ну правда ж, — посміхнувся Іван, — Це буде поганий вчинок. Значить, тебе більше нічого не зупиняє. Якщо тобі не слабо, звичайно.
— Я занадто старий і розумний, щоб клюнути на таке, — пирхнув Кощій, — Відразу прояснимо: я тобі не допомагаю, а дію в своїх інтересах. Я заберу у Чудовиська Царівну і віддам її тобі, але не тому, що хочу допомогти, а тому, що… хм.
— Тому що розумієш, що тобі зі мною не впоратися?
— Тому що у мене раптово з’являться більш важливі справи і мені колись буде з нею возитися. І тільки спробуй скажи потім все по-іншому.
— Гаразд, — радісно кивнув Іван, — Ходімо вже.
— Дуже-то не радій, — пробурчав Кощій, — Я тебе теж про послугу попрошу, коли час прийде. Тільки спробуй відмовити.
— Не відмовлю. Ти, Кощій, в черговий раз довів, що ти справжній друг.
Кощій гордо випнув груди.
— А ти сумнівався?
— Небагато, — посміхнувся Іван, — Сам розумієш, ти, нехай і по дрібниці, а пакостишь.
— Так по дрібниці ж, — образився Кощій, — Це не вважається.
— А що до бійок доходить, теж не вважається?
— Та коли це було? Хто старе пом’яне, тому око геть, чув про таке? Я, Ваня, тільки недавно цінувати дружбу почав, і все завдяки тобі.
— Приємно чути, — озвався Іван, — Нехай все так і залишається. Ти не втомився? Недовго залишилося йти.
— Я сповнений сил, — усміхнувся Кощій, — Що, до речі, за Царівну-то обіцяють?
— Золото, що ж ще. Її саму теж обіцяють, але в мене-то Василина.
— Ну це ясно. І багато золота?
— Добре, — відповів Іван, — Половина царської казни. Дочка-єдина ось і розщедрився.
Кощій здивовано присвиснув і облизав пересохлі губи.
— Непогано, — прохрипів він, — Дуже навіть.
— От і я також подумав, — Іван йшов по стежці, не обертаючись, — Тому й вирішив на таке страшне Чудовисько піти. Коли йдеться про такий сумі йде, все інше здається несуттєвим. Згоден?
Кощій сховав тремтячі руки в кишені і кивнув.
— Повністю. Довго ще?
— Одразу за лісом, на полянці.
Вийшовши з лісу, Кощій уважно озирнувся — але Чудовиська з Царівною ніде не було видно.
— А де? — запитав він, подивившись на Івана, — Ти чого такий задоволений? Чудовиська-то немає.
— Та їх і не було, — знизав плечима Іван, досить посміхаючись, — Баба-Яга позавчора сказала, що ти з-за страху перед побоями з замку носа не висунеш. Що ти дружби не знаєш і своїми злочинницькими принципами ніколи не поступишься. І що заради золота ти кого завгодно зрадиш. А ти і вийшов, і мені допомогти погодився, хоч і під іншим приводом, і по голові мене не стукнув, щоб все золото за порятунок Царівни собі забрати.
— Ледве стримався, — зізнався Кощій, — У мене ж його хоч і багато, а з жадібністю нічого вдіяти не можу. Але в якийсь момент навіть вийшло порадіти, що ти розбагатієш. Шкода, звичайно, що все вигадка.
— Не всі, — заперечив Іван, — Я сьогодні виразно став багатшим, не сумнівайся.
О богатстве Ивана и принципах Кощея

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here