ПРОПАЩА СПРАВА

0
30


«Не став мишоловку, якщо сам підходиш на роль приманки» (Ст. Брудзиньский)
Жора – господар успішної юридичної фірми, перманентно підшукує собі розумних, не ледачих, грамотних і ініціативних співробітників, але такі трапляються раз в п’ятирічку, тому свій добірний і згуртований колектив – головне багатство фірми, Жора пестить, плекає і підкидає йому всілякі бонуси. А ось брехні Жора не терпить, навіть у дрібницях. Запізнився на роботу – так і скажи – проспав, шеф похихикает, пальчиком помахає і за чесність пробачить.
Але не дай вам Бог «ліпити» про застряглі ліфти, хворих тіток і пожежі в сусідньому під’їзді. Жора поспівчуває, але потім не пошкодує ні часу ні грошей, дізнається про ліфт, пожежа і діагноз тітки, тоді пощади не чекай :
«Пройдіть в касу та отримайте розрахунок! » Навіть руки на прощання не подасть. Співбесіда з претендентами Жора проводить тільки особисто сам:
— Ну що ж, резюме вище всяких похвал, досвід роботи, для вашого віку, теж дуже і дуже. Послухайте, у мене з’явилася ідея — щоб нам з вами так просто не стрясати повітря, я дам вам маленьку пробне пропаща справа. Коротше, сьогодні я порпався у своєму старому портмоне і знайшов ось це.
Жора простягає маленький клаптик папірця з написаним від руки номером «57» — Я навіть не відразу згадав що це таке, а це номерок з камери зберігання нічного клубу «Ультрафіолет» на Таганці. Знаєте такий?
— Я по клубах, взагалі-то, не ходжу.
— Похвально. Не знаєте? Ну, це не важливо, так от — роки два тому, може два з половиною, але точно не більше трьох і строк позовної давності ще не минув. Зайшов я в цей клуб, а з собою у мене випадково була пляшка вірменського коньяку, десять років витримки, п’ять зірок, півлітрова пляшка, це я добре пам’ятаю. На вході охорона прийняла мою пляшку на зберігання і видала номерок, все честь по честі. Але, вранці, залишаючи клуб, я природно, що про все забув, так і пішов додому без нічого. Ось, візьміть, вирушайте туди і спробуйте по цьому папірці визволити мою пляшку. Я, звичайно, розумію — стільки часу минуло і не особливо сподіваюся на успіх, але тут головне — як ви себе проявите, застосувавши весь свій життєвий досвід, юридичні знання і вміння знаходити з людьми спільну мову. Вийде – добре, ні – теж не смертельно. Одним словом, бажаю успіху, а за результатами цієї справи я і буду приймати рішення про вашому працевлаштуванні.
Через два дні в Жорін кабінет входив гордий здобувач і з гучним стуком ставив пляшку на стіл:
— Ось, Георгій Іванович, ваш коньяк, але це було дуже не просто, довелося на них злегка поднадавить. Жора радісно обіймав переможця, скликав у свій кабінет всіх співробітників, які були в офісі, і під захоплені репліки присутніх, принесена пляшка тут же выпивалась. На прощання Жора міцно тиснув руку героєві і, посміхаючись, говорив:
— Взагалі-то господар того клубу – мій хороший знайомий, я сьогодні з ним переговорю і якщо все було так, як ви розповіли, то вважайте, що ви вже прийняті. Всього доброго.
І так відбувається приблизно раз у два тижні, Черговий «геній», думаючи, що він найхитріший, приходить з «відвойованим» коньяком і купою подробиць про свою героїчну боротьбу. А для співробітників — це весела фізкультхвилинка, плюс чарочка «Вірменського» для настрою. Тільки одного разу потенційний працівник, отримавши завдання, повернувся з порожніми руками. Він увійшов в кабінет, поправив окуляри, дістав з кишені конверт і, злегка заїкаючись від хвилювання, сказав:
— Побував я в цьому клубі і ось що мені вдалося з’ясувати – перед вами дві фотографії, одну зробив я сам, іншу випросив і скопіював. На моїй фотографії чітко видно всі комірки камери зберігання, від першої і до сороковий. На другому фото – ті ж клітинки, але тут, як ви бачите, перебувають двоє співробітників охорони – Гаріпов і Шпаків, так от, цей самий Скворцов звільнився з клубу п’ять років тому, стало бути і дату віддруковану на фото, теж можна вважати цілком достовірною. Це говорить про те, що й п’ять років тому і вчора, в камері зберігання даного клубу було рівно сорок осередків, а ви мені видали квитанцію з неіснуючим номером «57». Георгій Іванович, вибачте, але я приходжу до висновку, що ви мені чогось недоговариваете, або приховуєте. Не розумію, як я можу працювати на вас, коли ви мені не цілком довіряєте? Жора почервонів і сказав:
— Вау! Вау, чорт мене візьми! Ви прийняті, юнак, дозвольте потиснути вашу руку, і ласкаво просимо в наш дружний колектив…

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here