Доктор Боткін і його єдиний неправильний діагноз

0
33

Боткін увійшов в історію як геніальний клініцист. Вважається, що він не поставив жодного невірного діагнозу. Втім, один все ж був. Він коштував докторові життя

Брати Боткины (зліва направо): Михайло Петрович, Сергій Петрович, Петро Петрович і Дмитро Петрович. (Фотографія з Санкт-Петербурзького державного Музею-інституту сім’ї Реріхів) Фото з сайту glav.su
Цього дурня — в солдати!
Сергій Петрович народився в 1832 році в родині заможних московських чаеторговцу Боткиных. Не викликало сумніву, що він піде по шляху старших родичів, і точно так само стане торгувати китайським чаєм. Але провидіння розпорядилося інакше. Хлопчик ріс тупуватим. До дев’яти років він ледве-ледве навчився складати з літер слова. Про повноцінне читанні не було й мови.
Лікарі, втім, серйозних патологій не вбачали. А батько гірко примовляв: «Що з цим дурнем робити? Залишається одне — віддати його в солдати».
Але абсолютно несподівано у Боткіна відкрилися дивовижні здібності до рахунку. До хлопчика спішно запросили вчителя математики, і той підтвердив: це математичний геній. Плани з приводу солдатської служби були природним чином відхилені. Юного Боткіна віддали в приватний пансіон, звідки йому відкривався прямий шлях у Московський університет.
Але буквально перед надходженням виходить царський указ, що обмежує набір студентів. Тільки дворянство давало шлях до знань. Виняток зробили для єдиного, найпопулярнішого факультету — медичного. Саме туди і надходить юнак.
Так що доктором Сергій Петрович став зовсім випадково — від відсутності інших привабливих перспектив.
Доктор Боткин и его единственный неправильный диагноз
Будинок, в якому народився С. П. Боткін. Москва, Земляний Вал, 35. Фото з сайту wikipedia.org
Жодних струнких наукових теорій!
Медицину Боткін абсолютно несподівано полюбив. Хоча власне навчанням був незадоволений. Писав: «Велика частина наших професорів вчилася в Німеччині і більш або менш талановито викладала нам набуті ними знання; ми старанно їх слухали і по закінченні курсу вважали себе готовими лікарями з готовими відповідями на кожне питання, представляється в практичної життя…
Майбутність наша знищувалася нашою школою, яка, викладаючи нам знання у формі катехизисных істин, не викликала в нас тієї пытливости, яка обумовлює подальший розвиток».
Це розуміння прийшло до Сергію Петровичу вже після закінчення університету, в екстремальних ситуаціях — на війні. Там же він зробив свій вибір — хірургія і тільки. Але плани Боткіна знову руйнуються — шлях у велику хірургію виявляється закритий з-за пристойною короткозорості.
І знову вимушений вибір — терапія. Навчання в Німеччині, Англії, Франції, Австрії. Знайомство з тамтешніми світилами, набуття однодумців. Зокрема, паризький професор Тюссо в самому початку своєї першої лекції сказав: «Хочете, щоб я представив вам медицину у вигляді стрункої наукової теорії? Так от, нічого подібного ви тут не почуєте!»
Доктор Боткин и его единственный неправильный диагноз
С. П. Боткін з консиліумом біля ліжка хворого. Фото з сайту mednecropol.ru
Поступово складався лікарський метод Боткіна. Ніяких канонів. Ніяких універсальних закономірностей. Кожен організм унікальний. Важливо знайти до нього підхід — і все вийде, хвороба відступить.
У 1859 році Боткін одружується. Його обраниця — Настя Крилова, дочка простого небагатого чиновника. Як медового місяця молодий чоловік запропонував турне європейськими курортами. Дружина погодилася — і відразу про те пошкодувала. Скаржилася в одному з листів: «Він, право, божевільний. І уві сні постійно марить медициною. Днями буджу, кажу, що пора вставати, а він відповідає: — „А-а, пора, а я думав, що, як тепер воєнний час, то взяти б одну ногу французьку, іншу російську і спробувати над ними мій електричний апарат?..“»
Велику частину часу він присвячував не молодій дружині, а професійним бесідам з місцевими лікарями.
А потім — Петербург, стрімка медична кар’єра. Сергій Петрович — професор медицини, таємний радник, керівник академічної терапевтичної клініки Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії. Створення на порожньому місці власної клінічної лабораторії. Часу не залишалося ні на що.
Сергій Петрович писав братові Михайлу: «Ось мій будній день: вранці, як встав, йдеш в клініку, читаєш близько двох годин лекцію, потім докончишь візитація, приходять амбулаторні хворі, які не дадуть навіть викурити покійно сигари після лекції. Тільки що справишь хворих, сядеш за роботу в лабораторії, — і от уже третій год, залишається якусь годину з невеликим до обіду, і цей годину звичайно віддаєш міської практиці, якщо така виявляється, що дуже рідко, особливо тепер, коли моя слава гримить по місту. О п’ятій годині повертаєшся додому добряче втомлений, сідаєш за обід зі своєю сім’єю. Втомився звичайно так, що ледь їж і думаєш з самого супу про те, як би лягти спати; після цілої години відпочинку починаєш себе відчувати людиною; вечорами тепер в госпіталь не ходжу, а, вставши з дивана, сідаю на півгодинки за віолончель і потім сідаю за приготовку до лекції іншого дня; робота переривається невеликим антрактом на чай. До години звичайно працюєш і, поужинавши, з насолодою заваливаешься спати».
Будемо читати «Рокамболь»
Доктор Боткин и его единственный неправильный диагноз
С. П. Боткін, портрет пензля І. Н. Крамського (1880). Зображення з сайту wikipedia.org
Боткинские методи обескураживали сучасників. Ось, наприклад, спогади однієї з пацієнток, серйозно хворої дружини фізіолога Івана Павлова:
— Скажіть, ви любите молоко?
— Зовсім не люблю і не п’ю.
— А все ж ми будемо пити молоко. Ви южанка, напевно, звикли пити за обідом.
— Ніколи. Ні краплі.
— Однак ми будемо пити. Ви граєте в карти?
— Що ви, Сергію Петровичу, ніколи в житті.
— Що ж, будемо грати. Чи Читали ви Дюма або ще таку чудову річ, як «Рокамболь»?
— Та що ви про мене думаєте, Сергій Петрович? Адже я нещодавно закінчила курси, і ми не звикли цікавитися такими дрібницями.
— Будемо читати «Рокамболь».
Через три місяці Серафима Олександрівна одужала.
Іншого разу до Сергію Петровичу звернувся студент, якого мучили болі в животі. Міхур з льодом, прописаний іншими лікарями, не допомагав, робилося тільки гірше. Огляд проходив у нього вдома, на стінах висіли дагерротипы, що зображують пацієнта на зимовому полюванні.
— Ви завжди ходите в незастегнутой шинелі? — запитав Боткін.
— Так, — відповів той. — В будь-який мороз.
— Раджу вам все-таки застібатися, — сказав Боткін. — Продовжувати хінін. Пузир — геть. Найімовірніше, ваше захворювання простудного характеру.
Тоді ще ніхто не знав про шлунковий грип. Боткін ж інтуїтивно відчув холод, який повинен допомагати в цьому конкретному випадку шкодить. Рада подіяв.
Телеграфіст Іван Горлов. Пупкова грижа. Шкіра під бандажем не прим’ята — значить, не носить. Чому не носить? Соромиться. Прописати йому бром, щоб не нервував.
Домашня господиня Наталія Сухова. Страждає від прищів. Слід чистити печінку.
Цирульник Костянтин Васильєв. Слабкість, сонливість, знижений інтерес до життя. Недавно переїхав в будинок навпроти цілодобової друкарні. Рецепт: затички у вуха на ніч.
Ще одному пацієнтові Боткін велів змінити маршрут. Щодня ходив в Кремль через Спаську вежу, а Сергій Петрович звелів через Троїцьку. І хвороба відступила.
Фантастика? Немає. Справа в тому, що біля ікони Спаса Нерукотворного, що висить над Спасскими воротами, слід було в будь-який мороз знімати шапку, що і послужило причиною хвороби.
Як до цього додумався Сергій Петрович? Відповідь проста — він лише був генієм і дуже любив людей.
Іван Павлов писав: «Глибокий розум його, не тішачи себе мріями найближчим успіхом, шукав ключі до великої загадки: що таке хвора людина і як допомогти йому… Сергій Петрович був найкращим втіленням плодотворного союзу медицини й фізіології-тих двох родів людської діяльності, які на наших очах споруджують будівлю науки про людський організм і обіцяють у майбутньому забезпечити людині її найкращі щастя — здоров’я і життя».
Смертоносна хитрість
Доктор Боткин и его единственный неправильный диагноз
Могила С. П. Боткіна на Новодівичому кладовищі в Санкт-Петербурзі. Фото з сайту mednecropol.ru
Боткін розривався між медичною наукою і допомогу пацієнтам. Не відпочивав, спав лише по кілька годин. Підтримував себе літрами кави і крепчайшими сигарами. Не дивно, що у нього з роками почалися проблеми з серцем. Все частіше ставали напади задухи. Вони траплялися прямо в академії, за викладацької кафедри, під час прийому хворих.
Він, звичайно, підозрював, що справа в серці, але гнав від себе цю думку. Якщо визнати наявність стенокардії, то доведеться рішуче змінити спосіб життя. Але це було неприйнятно для Боткіна. Адже тоді припиняться дослідження, сотні людей залишаться без допомоги. Ні, це ніяк неможливо.
І Сергій Петрович вигадав таку хитрість. Він утішав себе тим, що слабкість, напівнепритомний стан, задишка і ядуха бувають також і при жовчнокам’яній хворобі. Від якої сам себе лікував. Ясна річ, безуспішно.
У 1889 році хвороба стала зовсім нестерпною. Сергій Петрович все-таки прийняв рішення — їхати на курорт, у Францію. Там він і помер від нападу ішемічної хвороби, проживши всього 57 років.
Це був єдиний неправильний діагноз, поставлений доктором Боткіним.
Олексій Митрофанов

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here