Як росіяни врятували Північний Кавказ від турецького рабства

0
51

До потрапляння в зону впливу Російської Імперії Північний Кавказ століттями був найбільшим невільничим ринком світу.

Основним експортним товаром Північного Кавказу з Середньовіччя до початку XIX століття були раби. Навіть в 1830-е роки з регіону турки вивозили до 4000 рабів в рік. Вартість раба «на місці» була 200-800 руб., а при продажу в Османській імперії — вже 1500 руб. Невільників у Туреччину продавали самі народи Північного Кавказу, точніше, їх знати — черкеси, дагестанці. Лише в 1830-е чорноморський флот Росії зміг знищити цей промисел.
Вже в X-XI століттях у східному Причорномор’ї склався ринок рабів. Майже всі європейські мандрівники в Середні століття звертали увагу на те, що особливістю торгівлі у черкесів була купівля-продаж живого товару. Наприклад, італійський мандрівник Интериано (початок XVI століття) відзначав: «Вони (феодали) раптово нападають на бідних селян і відводять їх худобу і їх власних дітей, яких потім, перевозячи з однієї місцевості в іншу, обмінюють чи продають». Після того як в кінці XV століття причорноморські італійські колонії захопили турки, головним споживачем кавказьких рабів стала Османська імперія, мала широку мережу постачальників в особі кримських татар і горців, а також велика кількість невільничих ринків у Північно-Східному Причорномор’ї. Найбільший масштаб торгівля рабами (і особливо рабинями) придбала на Північному Кавказі з XVIII століття, щорічно в XIX столітті з Черкесії вивозилося до 4000 тисяч осіб невільників обох статей.
Про те, що з себе представляла работоргівля в Східному Причорномор’ї на початку XIX століття, пише історик Людмила Хлудова в статті «Торгівля невільницями на чорноморському узбережжі Північно-Західного Кавказу в мальовничих та письмових джерелах XIX ст.» (журнал «Історична та соціально-освітня думка», №3, 2016).
Как русские спасли Северный Кавказ от турецкого рабства дальние дали
У XVIII — початку XIX століття найбільшими невольничьими ринками в регіоні були: на Північно-Східному Кавказі «Чорний ринок» або «Кара базар» (нині сел. Кочубей Тарумовского району), Тарки, Дербент, селище Джар на кордоні Дагестану з Грузією, Аксай і аул Эндери в Дагестані; на Північно-Західному Кавказі — османські порти і фортеці в бухтах чорноморського узбережжя: Геленджик, Анапа, Єнікале (поряд з Керчю), Суджук-Кале (Новоросійськ), Сухумі-Кале (Сухумі), Копил (Темрюк), Туапсе, Хункала (Тамань). При цьому більшість рабів на невільничих ринках Північно-Східного Кавказу (і особливо Дагестану) було з християн (наприклад, з Грузії), а на Північно-Західному — з абхазів і черкесів.
Мандрівник М. Пейсонель в середині XVIII століття писав, що «залежно від того, до якої національності належить поневолені, призначається і їх ціна. Черкеські невільники приваблюють покупців в першу чергу. Жінок цієї крові охоче купують в наложниці татарські князі і сам турецький султан. Є ще раби грузинські, калмицькі та абхазькі. Ті, хто з Черкесії та Абази, вважаються мусульманами, і людям християнського віросповідання заборонено їх купувати».
Досить багато черкешенок продавалося работорговцами не в сусідні аули, а доставлялося на чорноморське узбережжя для продажу османам, так як це гарантувало велику фінансову вигоду. Голландець Жан Стрюи в писав: «Слава про їхню красу так добре поширилася, що на трапезонтском і константинопольському базарах за черкешенку майже завжди вдвічі, іноді втричі більше платять, ніж за жінку, краса якої, при першому погляді, здалася б нам равною з першої і навіть превосходящею».
Після того, як угода була укладена, продані рабині кілька тижнів чекали вантаження на корабель. У 1840-х Моріц Вагнер писав, що «зазвичай проходить кілька тижнів, поки торговці дівчатами закінчують з черкесами свої справи». А. Фонвіль, який став очевидцем продажу кавказьких невільниць, так змалював умови розміщення куплених торговцями дівчат до їх відправки в Османську імперію: «Ми пустилися негайно в дорогу, й надвечір того ж дня прибули в Туапсе. Про Туапсе нам завжди говорили, що це торговий центр усього краю і що місцевість тут надзвичайно мальовнича. Уявіть наше здивування, коли ми приїхали на берег моря, до гирла невеликої річки, ниспадавшей з гір, і побачили тут до сотні хатин, підпертих камінням із зруйнованого російської форту і покритих гнилими дірявими дошками. У цих злощасних хатинах проживали турецькі купці, що торгували жінками. Коли у них складався реквізит запас цього товару, вони відправляли в Туреччину на одному з каиков, завжди перебували в Туапсе».
Как русские спасли Северный Кавказ от турецкого рабства дальние дали
Молоді міцні чоловіки нерідко коштували дорожче навіть гарних юних дівчат на східних невільничих ринках. Їхню працю використовували на важких роботах (у сільському господарстві, на рудниках), їх змушували служити в армії, примусово звертаючи в іслам, якщо вони дотримувалися іншої релігії.
З 1830-х обсяги работоргівлі на чорноморському узбережжі Північно-Західного Кавказу стали поступово знижуватися. Пов’язано це було з тим, що за Адріанопольським мирним договором 1829 року Закубання відійшло до Росії і вивезення бранців турецькими купцями став припинятися російським військовим флотом. За свідченням Моріца Вагнера, «торгівля черкесскими дівчатами проводиться все ще в тому ж обсязі, але тепер вимагає більшої обережності, ніж раніше і обмежується виключно місяцями морських бур, з жовтня по березень, коли російські крейсера віддаляються від берегів, позбавлених гаваней».
Висока рентабельність північнокавказької работоргівлі приваблювала турецьких торговців і провокувала їх йти на ризик. З документів архіву Раєвських ми бачимо, що якщо навіть «з 10 судів вони втратять 9, то останнім окупає всю втрату». Російський розвідник Ф. Торнау пише, що торгівля жінками «для турецьких купців становила джерело самого швидкого збагачення. Тому вони займалися цією торгівлею, нехтуючи небезпекою, що загрожувала їм зі сторони російських крейсерів. В три або чотири рейси турків, при деякому щастя, робився багатою людиною і міг спокійно доживати свій вік; зате треба було бачити їх жадібність на цей живий, красивий товар».
Висока рентабельність невільничого бізнесу забезпечувалася значною різницею в цінах закупівлі жінок на Кавказі і вартості продажу їх на східних работорговых ринках. Якщо в Черкесії в XIX столітті за дівчину або жінку платили від 200 до 800 руб. сріблом, то після прибуття в Туреччину її ціна піднімалася до 1500 крб. сріблом.
Как русские спасли Северный Кавказ от турецкого рабства дальние дали
Ф. Щербина пише, що в 1830-1840-х контрабандисти возили з берегів Чорного моря для продажу в Туреччину і російських полонених, але коли, російські військові судна наздоганяли работоргівців, вони топили в морі бранців, «щоб приховати сліди злочинної торгівлі». Звільняючи черкеських жінок і конфіскуючи різні товари, що російські моряки «ніколи не знаходили в них (човнах) російських полонених».
Щоб непомітно минути російські патрульні крейсери і причалити до берега, турецькі капітани воліли темні, по можливості безмісячні ночі. У подібних умовах потрапити до пункту зустрічі з кавказькими продавцями «живого товару» було складно, була небезпека вийти до російських укріплень. «Вночі, при сприятливому вітрі, контрабандні суду здійснювали шлях уздовж берега по вогнів, які запалювали і підтримували в горах черкеси». Причаливши до берега, контрабандисти робили кілька пострілів, на які збиралися навколишні горяни. Після того як корабель розвантажили, його зазвичай витягали на берег і маскували гілками або пускали в гирлі річок до наступного рейсу.
Дії російських кораблів проти англо-турецьких контрабандистів відрізнялися ефективністю. За час морського патрулювання чорноморського узбережжя Північно-Західного Кавказу російської ескадрою були захоплені десятки судів (в основному турецьких), які займалися незаконною торгівлею, работоргівлею і поставками зброї горців.
Після того як з 1830-х вивезення невільників з чорноморського узбережжя став припинятися російськими військовими судами, вартість полонянок всередині Кавказу помітно впала. Цю фінансову закономірність зазначив англійський мандрівник Едмонд Спенсер: «В даний час, внаслідок обмеженої торгівлі між жителями Кавказу і їх старими друзями, турками і персами, ціна жінок значно впала; ті батьки, у яких повний будинок дівчаток, оплакують це з таким відчаєм, як купець сумує про оптовому магазині, повному непроданих товарів. З іншого боку, бідний черкес ободряется цим станом справи, так як замість того, щоб віддати всю свою працю протягом багатьох років або відмовитися від більшої частини своєї великої та дрібної рогатої худоби, він може тепер отримати дружину на дуже легких умовах — цінність прекрасного товару падає від величезної ціни сотень корів до двадцяти або тридцяти».
Как русские спасли Северный Кавказ от турецкого рабства дальние дали
(Айвазовський «Взяття російськими матросами турецької човни та звільнення полонених кавказьких жінок»)
Це пояснювалося тим, що в силу слабкого соціально-економічного і політичного розвитку самих гірських товариств, рабська праця як такий був у них мало затребуваний, так як не ніс помітною економічної вигоди господарям. Головний фінансовий інтерес горян-работоргівців полягав у вигідною продажу полонянок туркам за ціною значно вищою, ніж усередині регіону. Але реалізації цього заважала все більш закріплюються в регіоні російська економічно-правова система.
Дякую

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here