Еліта Російської імперії: інженери шляхів сполучення

0
78

В Російській імперії більшість підданих російської корони на початку XIX століття, особливо в провінції, навіть не замислювалися про залізницях, паровозах або парових судах. Жили по-старому. В ту пору існували два основних види повідомлення: водний і сухопутний. Іноді згадувалося ще й портове повідомлення, під яким розумілися морські шляхи. Але світовий технічний прогрес не стояв на місці, і шляхетні особи добре це розуміли.

У 1801 році англієць Річард Тревітік вже зумів пристосувати паровий двигун на візку з колесами, яка рухалася по рейках з металу. Практичний інженер запатентував свій винахід в якості першого у світі паровоза «Puffing Devil». Але застосування цей паровоз так і не отримав з-за значної ваги. Чавунні рейки його не витримували, а виготовляти їх із сталі було економічно невигідно, так і самої стали не вистачало для цих цілей.
Приблизно в ті ж роки йшов активний пошук можливості встановлення парового двигуна на різних типах човнів та інших водних суден. Однак створити перший зразок парового судна, який почали експлуатувати на річці Гудзон в Америці, вдалося тільки Роберту Фултону. Його «стимбот» «Клермонт» з гребним колесом вперше у світі став здійснювати регулярні рейси.
Технічні новинки у сфері транспорту за кордоном через час здобували популярність і в Росії. Одночасно зміцнювалось розуміння того, що в імперії потрібно створювати умови для підготовки своїх фахівців шляхів сполучення. В першу чергу, мова йшла про інженерах «водяного і сухопутного» повідомлення, яких в ту пору часто запрошували з-за кордону.
В імперії була проведена реорганізація транспортної системи. У 1809 році директором Департаменту шляхів сполучень призначили принца Ольденбурзького. Всі керівні структури департаменту розміщувалися в Твері і лише через 7 років були переведені в столицю.
Восени того ж року маніфестом імператора Олександра I був утворений Корпус інженерів шляхів сполучення у вигляді спеціального формування «на військовому положенні». Територія імперії разом з розташованими на ній всіх видів шляхами сполучення була розділена на 10 округів. Для підготовки кадрів інженерів-шляховиків був створений привілейований Інститут інженерів шляхів сполучення з терміном навчання 4 роки.
Інженери-шляховики: особливості навчання та служби
Вступити на навчання в новий інститут було непросто, хоча і брали туди з 15 років. Треба було відповідати певним умовам: бути «здорового складання, вміти говорити і писати по-російськи і по-французьки». Всього пропонувалося мати число вихованців не більше 80 осіб. У 1810 році набрали 30 осіб, а трохи пізніше до них додалися ще 10 осіб.
Практично всі предмети викладалися на французькою мовою. Та й підручники були, в основному, іноземні. Два перших роки викладалась арифметика, алгебра, геометрія, зйомка на план місцевості та нівелювання, а також малювання та архітектура. На третій і четвертий роки вихованці навчалися стереометрії, різанні і каменів кладки, теслярської роботи, основ механіки і гідравліки, правилами виробництва робіт, складання проектів і розрахунку кошторисів на матеріали, а також інших інженерно-прикладним наукам. На закінчення курсу навчання випускники отримували «докладні відомості про всіх у державі річках і каналах, існуючих або тільки передбачуваних» із зазначенням справжньої або очікуваної від них користі.
Успішне навчання і тяга до наук всіляко заохочувалися. Кращих вихованців відправляли в «чужі краї для удосконалення знань своїх». Якщо хто-то за рахунок наполегливості і старанності засвоював навчальну програму раніше відведеного терміну навчання, то він мав право вимагати «випробування і раніше призначеного терміну». У цьому випадку директор інституту, попередньо отримавши згоду начальства, проводив дострокові випускні випробування з призначенням комісії з 3-х чоловік. Випробування проводилося публічно. Крім усних питань щодо предметів, потрібно було надати письмову роботу і креслення. При цьому вихованець зобов’язаний під присягою підтвердити, що «представлене їм при випробуванні твір, складений самим їм без всякого стороннього в тому сприяння». При успішному результаті випускник зараховувався в корпус і проводився в інженери 3-го класу або отримував чин поручика.
Інститут у той час складався з 4-х бригад (курсів — в сучасному розумінні), за якими розподілялися всі навчаються від підпоручиків до «надкомплектних». Кожна наступна бригада комплектувалася з складу попередніх. До речі, потрапити в число надкомплектних було найпростіше — досить було знати російську і французьку мови. Цілком зрозуміло, що це було доступно лише юнакам з привілейованих станів. Однак, щоб потім перейти в наступну бригаду вихованців, треба було витримати іспит. Треба враховувати, що перші 20 років всі предмети велися тільки французькою мовою. Всі підручники, посібники та довідники з інженерних спеціальностей багато років в імперії видавалися, найчастіше, на французькою мовою.
В мундирі і при шпазі
Положення інституту спочатку було не цілком ясним. Начебто цивільний, без вивчення військових дисциплін, але його вихованці мали військові звання і носили військову форму. Розпорядок дня в інституті був теж на військовий лад. В 6 годин ранку — підйом. До 7 годин треба було встигнути привести себе в порядок, встигнути на молитву і на сніданок. Потім до 2-х годин дня заняття та лекції. Потім протягом години прогулянка або військові вправи. О 3 годині — обід. Після цього до 5 годин відпочинок і гімнастика. Після ще 2 години лекцій або занять з креслення, по закінченні яких год військових вправ. О пів на дев’яту вечора — вечеря. А о 10 годині всі вже повинні були спати. По суботах — Закон Божий, а в неділю обов’язково присутність на церковній літургії або проповіді в храмі. «Домашнім» дітям такий розпорядок в перший час давався нелегко.
Мундир для інженерів-шляховиків був визначений військового крою, темно-зеленого сукна з оксамитовим коміром і червоною облямівкою. Шиття належало срібне і того ж кольору еполети. На еполетах треба було мати золоті зірочки для відмінності чинів. При мундирі носилася шпага з темляком сріблястого кольору.
Спочатку місця в Корпусі інженерів шляхів сполучення займали колишні чини Департаменту водяних комунікацій та інших шляхових відомств. Пізніше в корпус ніхто не міг бути прийнятий без попереднього іспиту з усіх курсів Інституту. Виняток допускалося лише для іноземних інженерів, що залучаються на російську службу.
Пізніше умови вступу, навчання, навчальні програми неодноразово змінювалися. Один час вихованці носили форму прапорщиків, але без офіцерських эполет. З 1823 року інститут став закритим учбовим закладом військового типу кадетського корпусу. В 1844 році в інституті Корпусу шляхів сполучення стали приймати тільки з дворян і не старше 13 років. Пізніше, коли інститут був переведений в розряд цивільних вузів, було визначено, що «вчиться в інституті не годиться ніякої форменого одягу, але потрібно, щоб вона була пристойна званню учнів». Однак у квітні 1882 року імператором були схвалені ескізи нової форменого одягу чорного кольору для студентів Інституту. Ця форма інженерів-шляховиків майже без змін зберігалася до 1917 року.
Формений одяг студентів Інституту ділилася на два види — звичайна (обов’язкова) і парадна (необов’язкова). Звичайна форма мала відзнаки: на кашкеті — посріблений знак відомства шляхів сполучення (сокира і якір, складені навхрест). Такі ж знаки були на гудзиках і на комірі тужурки. На плечах вовна були поперечні погони чорного оксамиту з світло-зеленою выпушкой і штампованим посрібленим вензелем імператора Олександра I. Штатним інженерам Інституту пропонувалося носити на плечових погонах визолоченні металеві вензелі імператора Олександра I. А от штани були не чорного, а темно-синього з відтінком сірого кольору.
Студентам Інституту було поставлено в обов’язок дотримання наступних правил:
«1) Носіння форменого одягу для учнів інституту завжди обов’язково.
2) При відвідуванні інституту, міністерства шляхів сполучення і у всіх взагалі офіційних випадках, а також на всіх урочистих та святкових зборах учні інституту повинні бути в обов’язковій формі.
3) При зустрічі з Государем, членами Імператорської прізвища та міністром шляхів сполучення учні інституту зобов’язані стати на фронт для віддання честі, приклавши праву руку до козирка кашкета, як це встановлено для військових.
4) При зустрічі з начальниками особами і професорами інституту учні віддають честь, прикладаючи праву руку до козирка кашкета».
Схожого зразка форма пізніше була встановлена і для учнів Імператорського Московського інженерного училища відомства шляхів сполучення.
Інженери-шляховики завжди вирізнялися своєю технічною грамотністю, постійно стежили за новинками інженерної думки за кордоном і прагнули до впровадження в російську практику передових досягнень. Вони бралися за вирішення складних і масштабних завдань, які визначало начальство або ставила перед ними саме життя. Росія потребувала технічному і технологічному прориві. І ставка у цій справі багато в чому робилася на те, що в досить короткі терміни буде підготовлено основний склад російських інженерів шляхів сполучення, з допомогою яких вдасться подолати відставання і залежність від іноземних інженерів і технічних фахівців.